**День 17 травня 2024 року**
Він привів іншу.
Олена усе ще стояла біля вірша, оглядаючи свого наряду. Білу сукню, куплену за копійки на розпродажі, тепер вона вважала занадто простою. Вишиванка, яку вибирала так ретельно, але все одно без уваги, тепер здавалася дешевенькою.
“Та й добре”, — подумала вона. “Хай би тільки Олегові подобалося”. Вона зітхнула. У цій сукні вона виходила заміж. Олег… Він був її мрією, коханням з першого погляду. Хоча, якщо чесно, на князя на білому коні він не схожий. Швидше, такий… козачок з густою русявою чубкою, широкими плечима й жартівливим поглядом блакиого ока.
Олена вірила, що справжнє кохання приходить саме так. Радісно. Несподівано. Як у казках. На менше вона не погоджувалася.
Запищав телефон, повертаючи її до реальності. Звичайно, це мама, знову намагатиметься переконати скасувати весілля.
— Оленко, серденько моє, послухай мене, послухай тих, хто прожив довше! — звісно, мама вже тиждень як ридала. — Яке весілля через місяць після знайомства? Ви ж навіть один одного не знаєте!
Скільки можна одне й те саме повторювати?
— Для справжнього кохання й більше не треба, — мрійливо сказала Олена. — Як у кіно!
— У кіно, доню, казки показують! — відповіла мама. — А після «жили вони довго й щасливо» йде завіса! А в житті — рахунки, робота, діти… Ти хоч знаєш, де він працює?
Олена не знала, що відповісти. Вони з Олегом якось не говорили про таке. Усі їхні розмови були про кохання.
— Працює… щось про логістику, — ухилкувато відповіла вона.
А щось конкретніше? Навіть із західними. В основному — посидження з друзями за підсолонухою й комп’ютерні ігри вночі. Але чи це важливо, коли серце б’ється від любові?
Батько перехопив слухавку.
— Оленко, що в тебе вийде з людиною, яку ти не знаєш? Ти не можеш сказати, де він працює!
— А в баби з дідом вийшло? Вони одружилися ще швидше!
— Раз на раз не припадає, — відрубав батько. — Їм просто пощастило.
— І мені пощастить!
— Олено!
— Вибач, вже йду. Олег приїхав.
Олег прийшов із магазину в новому костюмі — темно-синьому, трохи м’ятому, явно не за розміром. ПіджаОлег прийшов із магазину в новому костюмі — темно-синьому, трохи м’ятому, явно не за розміром, а в руках тримав скромний букет польових квітів, і Олена, попри всі сумніви, знову відчула, що це щастя.
