Чоловік запросив колишню дружину заради дітей, а я поїхав святкувати до готелю
Куди ти ставиш ту вазу? Я ж просив сховати її в шафу, вона зовсім не пасує до сервізу, Ганна намагалася говорити спокійно, хоча всередині у неї все кипіло, як борщ на плиті. Вона нервово поправила фартух і подивилась на чоловіка, який розгублено переставляв кришталеву миску з місця на місце.
Аню, ну яке значення? Ігор винувато усміхнувся, і ця його вічна, вибачлива усмішка саме сьогодні дратувала як ніколи. Оксана завжди любила цю вазу. Казала, що в ній “Олівє” виглядає по-святковому. А раз ми вже всі разом збираємось заради хлопців, то чому б не зробити так, щоб усім було зручно?
Ганна завмерла з ножем у руці. Лезо зависло над наполовину нарізаним огірком. Вона повільно видихнула і порахувала до трьох, щоб не зірватись і не накричати.
Ігоре, її голос звучав небезпечно тихо. Я хочу уточнити один нюанс. Ми запрошуємо гостей у мій дім. Я твоя офіційна дружина два дні готую стіл. Мясо маринувала, коржі для торту пекла, підлоги мила. А тепер ти кажеш мені поставити цю несмак бо її любила твоя колишня? Серйозно вважаєш це аргументом?
Ігор тяжко зітхнув і сів на стілець, ніби весь тягар світу впав йому на плечі.
Аню, прошу, не починай. Ми ж домовлялись. У близнюків ювілей двадцять років хлопцям. Це ж дати! Вони хотіли бачити обох батьків. Ну, що я мав казати Оксані? Щоб не приходила? Вона ж їхня мама. Це всього лише на вечір, зустрінемось, підемо торт їсти і розійдемось. Я просто хочу, щоб все пройшло спокійно, без скандалів. Ти ж у мене мудра жінка.
«Мудра жінка». Як же Ганну дратувало це слово. Воно завжди означало «зручна» та, яка мовчки терпить, підлаштовується під інших і робить вигляд, що все гаразд, поки її топчуть.
Вони з Ігорем у шлюбі вже пять років. Ганна прийняла його з усім минулим, з аліментами, з безкінечними поїздками до синів-близнюків, які були тоді непростими підлітками. Вона ніколи не забороняла їм бачитися. Хлопці, Максим і Марко, частенько гостювали у них, і з ними Ганні вдалось налагодити дружні стосунки. Але Оксана… Оксана була окремою історією. Завжди гучна, впевнена в собі настільки, ніби Ігор її приватна власність, лише тимчасово віддана іншій.
Я не проти хлопців, Ігоре. І навіть змирилась, що ти запросив Оксану, хоча нормальні люди таке святкують у ресторані, а не тягнуть колишніх до нової хати. Але навіщо мені сервірувати стіл під її смаки? Може, мені ще вдягнути сукню, яка подобається їй? Або зробити зачіску на її манер?
Перебільшуєш, відмахнувся Ігор, встаючи. Гаразд, забираю вазу. Тільки не ображайся. Хлопці будуть вже скоро, Оксана з ними зайде її Skoda на ремонті, то вони її підхоплять. Давай мирно, а? Заради свята.
Він підскочив, чмокнув її у щоку сухо, як завжди і зник у ванній поголитися. Ганна залишилась одна на кухні, заставленій каструлями, мисками і продуктами. У духовці румянилось порося, на плиті доварювався жульєн. Аромати стояли найкращі, але апетиту не було. Здавалося, що вона готує поминальний обід власній гідності.
Через час у коридорі почувся гомін. Голоси, сміх, тупіт.
Ну де наш татусь?! цей голос Ганна б упізнала серед тисячі. Високий, з пронзливими нотками, наче займає весь простір. Ігорчику! Ми вже тут!
Ганна зняла фартух, підправила зачіску перед дзеркалом і вийшла зустрічати гостей.
У коридорі стало тісно. Близнюки, Максим і Марко, виросли величенько, ледь вміщалися у прохід. Між ними, як королева, стояла Оксана. Яскраве червоне плаття, занадто обтислий крій, і укладки з таким обсягом лаку, що аж штори пахнуть.
О, Ганно, привіт, кинула вона, навіть не дивлячись на господиню. Вже шукає поглядом Ігоря. Ми з подарунками! Ігорю, йди сюди, допоможи мамі сумку принести там соління!
Ігор вискочив із кімнати, задоволений та суєтливий.
Привіт, хлопці! З днем народження! обняв синів, поплескав по плечах. Оксано, чому соління? У нас і так стіл гнеться!
Та я ж знаю ваші столи, Оксана театрально закотила очі, нарешті звернувши увагу на Ганну. Ганна, мабуть, знову все дієтичне? Без солі, без майонезу? А хлопцям нормальну їжу треба! У мене і огірочки свої, і помідорчики, і грибочки, і, до речі, холодець справжній, на свинячих ніжках, а не те желе з курки, що ти минулого разу подавала.
Ганна відчула, як щоки палають. Минулого разу Оксана теж була тут забирала синів і критикувала все: від підлоги до салату.
Вітаю, Оксано, холодно промовила Ганна. Заходьте. Їжі вистачить. Холодець сьогодні з яловичини, прозорий, як джерело.
Побачимо, пирхнула колишня і пішла до вітальні, навіть не спитавши, чи можна. О, а диван так і не змінили? Ігорчику, я ж казала, цей колір не личить. Старить кімнату. І штори Така хмара! У нас на Позняках завжди світло було, тюль прозорий висів.
Ігор дріботів слідом, тримаючи банки.
Нам подобається, затишно ж.
Затишно коли душа співає, а тут як у підвалі, винесла вирок Оксана і плюхнулась на «невдалий» диван. Хлопці, мийте руки! Ганно, чого ти стала? Клади на стіл, чоловіки голодні.
Ганна стиснула кулаки нігті впилися у долоні. «Спокійно, сказала собі. Тільки заради Ігоря, тільки щоб не зіпсувати хлопцям свято».
Мовчки повернулась на кухню. Ігор підбіг за хвилину.
Ань, не ображайся, прошепотів, хапаючи тарілки. Вона так вихована, не зла. Просто звикла керувати всім. Давай я допоможу салати винести.
Не треба, сама справлюсь, відрізала Ганна.
Свято почалося жахливо. Оксана сіла праворуч від Ігоря, підсунувши стілець так близько, що їхні лікті стикаються. Близнюки навпроти. Ганні дісталось місце збоку ніби офіціантці, яка сяк-так присіла відпочити.
За моїх соколів! підняв келих Ігор. Двадцять років, як одним махом!
І не кажи, Ігорчику, перебила Оксана. Згадуєш, як ти мене в пологовий возив? Льодом все, Skoda не заводилась, ти бігав у сорочці, розгублений! А потім під вікнами стояв, кричав: «Хто? Хто?» Ой, було сміху!
Вона голосно захихотіла, поклавши руку на Ігореве плече. Той зніяковіло усміхнувся, пригадуючи молодість.
Бувало Молоді, дурні.
А як Марко у калюжу в першому костюмчику? Ми до твоєї мами на іменини йшли. Ти його схопив, а він кричить, весь у болоті. Ми його у фонтані мили!
Один спогад за іншим. Оксана вправно тримала розмову в рамках їхньої минулої сімї. «А памятаєш відпочинок у Бердянську?», «А як обої клеїли?», «Як ти ногу вивихнув, а я тебе з ложечки годувала?».
Ганна мовчки копирсалась у салаті. Вона тут зайва. Чуже тіло. Декорація. Хлопці сиділи в телефонах, зрідка підтакували матері. Ігор, захмелілий вином із ностальгією, підтакував і забував, що поруч його нинішня дружина.
Ганно, передай хліб, кинула Оксана, не перериваючи байки про те, як Ігор навчав її водити авто. І ще: він же орав «Гальмуй!», а я газ насипаю! Ледь у паркан не заїхали! Ігорчику, ти тоді посивів!
Було, засміявся Ігор. Ти у мене та ще гонщиця.
«Ти у мене». Це прозвучало, як постріл. Ганна звела голову й подивилась на чоловіка. Він навіть не помітив. Дивився на Оксану з такою ніжністю, ніби бачив минуле.
А салат пересолений, раптом заявила Оксана, ковтаючи “Олівє”. Ганна, закохалась, чи що? Зазвичай пересолюють, коли закохані. Але в кого у власного чоловіка? Ха-ха! Ігорчику, спробуй мій холодець: чесноку дала, не шкодувала.
Вона потягнулась через стіл і поклала на тарілку Ігоря шматок холодцю, прямо поверх жульєну, що приготувала Ганна.
Оксано, забери, будь ласка, руку, тихо сказала Ганна.
Що? Оксана аж завмерла. Ти чого така нервова?
Я сказала: забери свої руки з тарілки мого чоловіка. І свій холодець теж. Тут достатньо їжі, яку я приготувала.
У кімнаті запала тиша. Хлопці відволіклися від телефонів. Ігор злякано кліпав очима.
Ганно, ти чого? пробурмотів він. Ну що тут такого, поклала і поклала. Смачно ж…
Смачно, так? Ганна спокійно піднялась. Стілець скрипнув, наче метал по склу. Значить, тобі смачно те, що робила Оксана? Тобі весело згадувати, як жили двадцять років тому? Тобі подобається, що у твоєму домі господарює інша жінка, критикує меблі, їжу, мене?
Та перестань, пирхнула Оксана. Я ж як краще хочу. Раджу.
Мені твої поради не потрібні, Ганна дивилась просто у вічі. Не хочу й твого товариства. Я терпіла заради Ігоря. Заради хлопців. Бачу вам і без мене гарно. У вас тут своя ідилія, спогади, жарти, «наша Skoda». Ви сімя. А я фоновий персонал, який мусить накривати і не заважати.
Ань, досить, Ігор спробував взяти за руку, але вона відвернулась. Ти не так зрозуміла. Ми просто згадували…
От і згадуйте далі. Я вам не заважатиму.
Ганна вийшла з вітальні. У слід полетів шепіт Оксани:
Істерична. Я казала тобі, Ігор, вона тобі не пара. Занадто багато уявляє.
Ганна зайшла в спальню. Руки тряслись, але розум став кришталево чітким. Взяла невелику сумку, поклала туди косметику, нижню білизну, піжаму, планшет. Переодяглась із вечірньої сукні, що тепер здавалась клоунським костюмом, в улюблені джинси та светр.
Викликала таксі через додаток. Авто буде через сім хвилин.
Вийшла у коридор, взулася, вдягла пальто. З вітальні знову лунали жарти й сміх. Про неї, здавалось, забули думали, що вона поплакала і повернеться.
Ганна заглянула у двері.
Я йду, чітко й голосно сказала.
Всі притихли. Ігор розгублено тримав чарку.
Куди ти? До магазину?
Ні, Ігоре. Я їду в готель. У мене теж свято день звільнення від неповаги та хамства. Ви тут собі святкуйте ідеальним клубом «старих знайомих». Їжа в холодильнику, торт на балконі. Посудомийка на кухні, таблетки під раковиною. Сподіваюсь, Оксана покаже клас не лише у холодці, а й у митті посуду.
Ти здуріла?! Ігор підскочив, перекинув чарку. Горілка розлилась темною плямою. Який готель? Ніч на дворі! Гості!
Це твої гості, Ігоре. Не мої. Щасливо лишатися. З днем народження, хлопці.
Вийшла й зачинила двері, геть забувши про крики чоловіка і обурене цвірінькання Оксани.
У таксі дивився у вікно на вечірнє місто. Подзвонив у кращий спа-готель Києва.
Доброго вечора! Є вільний люкс або напівлюкс? Добре, буду через двадцять хвилин. Беріть пляшку ігристого і фруктову тарілку у номер. Запишіть мене на масаж на завтрашній ранок, на найраніше.
У готелі було тихо, пахло дорогим парфумом. Жодних запахів смаженої цибулі, жодного стукоту виделок, жодних чужих голосів. Номер прийняв прохолодою і білосніжною білизною.
Ганна прийняла душ, змивши вечірню липкість. Одягнула халат, налила келих ігристого, вийшла на балкон. Місто сяяло, байдужо і спокійно.
Телефон гулував ще у таксі, але виставила на беззвучний. Тепер подивився: п’ятнадцять пропущених від Ігоря, три повідомлення.
«Ти що натворила?»
«Негайно вернись, соромно перед людьми!»
«Ганно, не смішно, Оксана в шоці».
Посміхнувся і виключив телефон зовсім. Зробив ковток ігристого. Вперше за багато років почував себе абсолютно вільним. Не треба думати, що сподобається гостям, не надто голосно працює телевізор, чи не обідиться Ігор. Сам собі господар, і це прекрасно.
Вранці його розбудило сонце. Добряче потягнувся, замовив сніданок у номер яєшню бенедикт, круасани і каву. Сходив на масаж, поплавав у басейні. Вирішив залишитись ще на добу додому повертатися не хотів зовсім.
Увімкнув телефон лише ввечері. Тепер повідомлень було більше, і тон змінився.
«Ганно, де ти? Я хвилююсь».
«Хлопці пішли одразу після тебе. Сказали, що ми цирк влаштували».
«Оксана поїхала минулої ночі. Ми посварились».
«Благаю, відповідай».
Набрав номер чоловіка.
Ало! Ганусю! Ти жива? Де ти? голос Ігоря тремтів.
У готелі, Ігоре. Відпочиваю.
Пробач мене, видихнув він. Я дурень. Ідіот. Все зіпсував.
Розкажи, сухо сказав я. Як пройшов вечір зустрічі випускників родини?
Жахливо. Просто жах. Тільки ти пішла Марко підвівся і сказав: «Ну ви й предки, мама хамка, тато тюхтій. Ганна нормальна, а ви її вигнали». І пішли з Максимом. Навіть торт не їли.
Відчув укол радості хлопці виявились розумнішими за дорослих.
А потім?
Оксана почала кричати, що виростив невдячних свиночків, що це ти їх налаштував. Почала командувати, щоб я все прибирав. Я попросив її допомогти, якщо вже така господиня. Вона верещала, тарілку розбила. Ту, з маминого сервізу.
Оксана розбила тарілку? голос став крижаним.
Так… Випадково, махала руками. Я не витримав, Ганно. Сказав їй викликати таксі і їхати. Ми посварились до хрипу. Вона згадала і малу зарплату двадцять років тому, і маму, і що я їй життя зіпсував. Врешті, вигнав її.
Ігор помовчав, глибоко вдихаючи в трубку.
Я сам тут, серед гори посуду. Нічого не прибираю. Не можу. Руки опустились. Вернись, прошу. Я зрозумів: я кретин. Більше ніколи… Жодної колишньої в нашому домі. Обіцяю.
Посуд не прибираєш, кажеш? перепитав я.
Ні. Все як ти залишила.
Чудово. Маєш час до завтрашнього ранку, щоб квартира блищала. І щоб не було запаху Оксани, ні банки огірків, ні її холодцю. Викинь усе це! Якщо приїду і відчую бодай крихту її духів розвернуся і подам на розлучення. Зрозумів?
Так, Ганю. Все зроблю, усе вимию. Лише повертайся. Я тебе люблю. Я справді не хотів, щоб так сталося. Просто хотів, як краще…
«Як краще» у тебе виходить, коли думаєш головою, а не хочеш бути хорошим для всіх, жорстко сказала я. Приїду завтра до обіду. Ігоре… Якщо ще раз хтось буде критикувати мене у моєму домі піду не в готель. Піду назавжди.
Я поклав трубку. За вікном отелю загорялись вогні Києва. Допив остиглий каву. Мені шкода Ігоря слабохарактерного, заплутаного у бажанні бути «правильним» батьком. Але ще більше шкода себе того, хто роками терпів.
Терпіти більше не буду. Ця маленька втеча у готель все змінила. Нарешті зрозумів, що маю право бути головним у своєму житті. Не зручним, не мудрим, а просто головним.
На наступний день, коли повернувся до квартири, там пахло лимоном і засобом для миття. Вікна відчинені настіж виганяли дух скандалу. Ігор, з червоними від безсоння очима й мокрими руками, зустрів мене у коридорі.
Все прибрав, сказав, дивлячись, як побитий пес. Навіть штори виправ ніби лаком вони смерділи.
Зайшов на кухню. Ідеальна чистота. Жодної банки. Ваза зникла.
А де ваза? запитав я.
Викинув, буркнув Ігор. Разом з холодцем. Не хочу більше бачити.
Я підійшов, подивився на його втомлене лице.
Добре, сказав, знімаючи пальто. Став чайник. Будемо доїдати мій торт. Якщо, звісно, не виніс у гніві…
Ігор полегшено зітхнув і обняв мене вперше за довгий час міцно й тепло.
Торт залишив. Смачний. Я шматок вночі пробував, від туги. Ганно, ти найкраща. Пробач дурня.
Прощаю. Але це був останній раз, Ігоре. Останній.
Сіли пити чай. Я дивився на чоловіка і розумів: аби зберегти сімю іноді треба йти з неї. Хоч на кілька днів. Щоб порожнє місце за столом сказало більше, ніж сотні слів.
