“Чого ти лізеш у мій ноутбук?” заревів Олексій, нависаючи над Олесею. Вона ніколи не бачила його таким…
Олеся прийшла зі школи й одразу відчула в передпокої важкий дух алкоголю. З кімнати лунав хрипкий храп. Батько знову напився. Дівчина пройшла прямо на кухню.
Мати стояла біля раковини й чистила картоплю. Почуючи кроки, обернулася. Олеся гострим поглядом одразу помітила червону, опухлу щоку.
“Мамо, давай пійдемо від нього. Скільки можна терпіти? Він же тебе колись убє”, вимовила Олеся з гнівом.
“Куди ми підемо? Хто нас потрібен? Грошей на оренду немає. Не бійся, він мене не вбє. Він боягуз. Бє тільки мене.”
Вранці дівчину розбудили дивні звуки. Вона підвелася й зазирнула на кухню. Батько стояв біля плити, запрокинувши голову, і пив воду прямо з чайника. Олеся, заворожена, дивилася на його кадик: вгору-вниз, вгору-вниз. Вона чула, як вода з булькотанням котиться йому в горло. “Нехай захлинеться! Будь ласка, Господи, нехай захлинеться!” думала вона з ненавистю.
Але батько не захлинувся. Поставив чайник на плиту, задоволено зітхнув, глянув на неї запалими червоними очима й попрямував до ванної.
Олеся скривилася, згадавши, що мати знову наливатиме воду в цей чайник, не помивши його від слини й смороду. Вона взяла мийку й довго терла його щіткою, давши собі слово ніколи не пити з нього, не помивши спершу.
У зимові канікули Олеся поїхала з класом на три дні до Львова. Повернувшись, дізналася, що мати в лікарні.
“Він тебе вдарив?” різко запитала вона, побачивши перевязану голову.
“Ні, дитинко. Посковзнулася на льоду.”
Але Олеся знала це брехня.
Через постійні удари по голові у матері піднявся тиск. За півроку вона перенесла інсульт і померла. Батько ридав на панахидах, то каючись у втраті “найкоханішої Марічки”, то лаючи її за те саме.
Казав, що Олеся така сама, як мати, і погрожував: якщо вона теж спробує його покинути, він її вбє. Дівчина з нетерпінням чекала, коли закінчить школу. На випускний не пішла. Наступного дня таємно забрала атестат у канцелярії. Поки батько був на роботі, зібрала речі й втекла з дому.
Батько давав їй гроші на їжу, а Олеся відкладала частину. Іноді навіть брала з його кишені, коли він спав. Сума була невелика, але вистачало на деякий час. Вона давно вирішила: піде, знайде роботу, а навчання продовжить заочно.
Не боялася, що батько шукатиме. Усі в районі знали його звички ніхто не допоможе йому знайти її. Вона виїхала до великого міста, зняла дешеве помешкання на околиці й влаштувалася в фастфуд. Їй допомогли: оформили медичну книжку, годували безкоштовно…
Подала документи до професійного ліцею на бухгалтера. Коли дізналися, що вона вчиться на
