— Якого біса ти лізла у мій ноутбук? — Микола нахилився над Марічкою. Вона ніколи не бачила його таким…
Марічка прийшла зі школи й одразу відчула важкий запах перегару. З кімнати долинав громіздкий хропіт. Ясно, батько знову п’яний. Вона пройшла на кухню.
Мати стояла біля раковини й чистила картоплю. Почула кроки й обернулася. Марічка миттєво помітила її червону, роздутую щоку.
— Мамо, давай втечемо від нього. Скільки можна терпіти? Він же вб’є тебе, — зі злістю вимовила донька.
— Куди ми підемо? Кому ми потрібні? Квартиру не на що зняти. Не бійся, не вб’є він мене. Він боягуз. Тільки переді мною кулаками махає.
Вранці Марічка прокинулася від дивних звуків. Підійшла до кухні й побачила, як батько, запрокинувши голову, п’є воду з носика чайника. Вона заворожено дивилася, як його кадик ходить вгору-вниз. «Нехай захлинеться! Будь ласка, нехай захлинеться!» — з ненавистю подумала вона.
Але батько не захлинувся. Поставив чайник, задоволено крякнув і пішов у ванну, навіть не глянувши на неї.
Марічку звернуло від думки, що мати долине води у той самий чайник, не помивши його. Вона взяла губку й довго мила його, пообіцявши собі більше ніколи не пити з нього, не замінивши спершу воду.
На зимові канікули Марічка з класом поїхала у Львів. А коли повернулася, мати лежала у лікарні.
— Це він тебе? — різко запитала вона, побачивши забинтовану голову.
— Ні, що ти. Посковзнулася, ожеледь на вулиці.
Але Марічка знала, що мати бреше.
Через постійні травми у матері піднявся тиск. За півроку вона померла від інсульту. На поминках батько плакав п’яними сльозами, то благаючи прощення у своєї «коханої Галочки», то лаючи її останніми словами.
Казав, що Марічка — вся в матір, погрожував, що якщо вона теж покине його, він її вб’є. Вона ледь дочекалася кінця школи. На випускний не пішла. Забрала атестат, поки батько був на роботі, і втекла.
Гроші, що він давав на їжу, вона частину ховала. Часом витягала з його кишені, коли він спав. Небагато, але щоб вижити. Давно вирішила: поїде у велике місто, знайде роботу, а навчання можна й заочно.
Не боялася, що батько шукатиме. Участковий і сусіди знали про його пияцтво — допомагати не будуть. Вона зняла дешеву квартиру на околиці Києва, влаштувалася у «Ростик’с».
Подала документи у коледж на заочне. Коли на роботі дізналися, що вона вчиться на бухгалтера, посадили за касу.
Хлопці намагалися залицятися. «Спочатку всі вони добрі, ніжні, а потім починають пити або зраджувати. Не знаю, що й гірше. Не вірь їхнім солодким словам, донечко. Дивися на діла», — часто говорила мати.
Марічка запам’ятала її слова й не відповідала на залицяння. Надивилася на батьків.
Мати в день зарплати йшла у магазин і купувала крупи, макарони, консерви — щоб вистачило. Батько пропивав гроші, але їжа завжди була. Тепер Марічка робила так само.
Вона йшла додому з важкими пакетами. Назустріч ішов хлопець, уткнувшись у телефон. Марічка сподівалася, що він її помітить, але він налетів на неї.
— Вибач, — сказав він, відірвавшись від екрана.
Вона хотіла відповісти грубостю, але побачила його усмішку й зніяковіла.
— Нічого, я сама винна, — відповіла й посміхнулася.
Хлопець запропонував допомогу. Вона довго вагалася, але все ж віддала йому пакет. Людина з такою щирою усмішкою не може бути поганою. Він доніс пакет до її дому, але в квартиру не пустила.
Наступного дня він прийшов у «Ростик’с». Казав, що випадково, але вона знала — ні. Вони почали зустрічатися.
Микола чесно зізнався, що розлучений, що у нього є маленька донька, яку він обожнює. Залишив колишній жінці квартиру, а сам жив у друга. Розповів, що одружився через дурість.
— Просто не змогли жити разом. Виявилося, у нас нічого спільного.
Він часто говорив про доньку, й Марічка вирішила, що такій людині можна вірити. За місяць він запропонував жити разом.
— Давай знімемо нормальну квартиру. Удвох легше.
Вона погодилася. Літала від щастя. Тепер у неї буде справжня родина. Вони зняли однокімнатну, скромно відсвяткували. Про майбутнє, про весілля, вона не мріяла. Микола часто говорив про дітей — обов’язково хлопчика й дівчинку. І вона вірила.
Перші два місяці за квартиру заплатив він. На третій місяць попросив її:
— Ось розрахувався невдало: доньці подарунок, аліменти…
Які тут сумніви? Вона заплатила. Потім з’явилися інші причини: то донька захворіла, то батькам треба допомогти… Тепер квартиру оплачувала вона. Але вони ж родина.
Коли зрозуміла, що вагітна, одразу сказала Миколі. Він не став кружляти від радості, а лише кивнув.
—А потім, тримаючи на руках свого сина, вона усміхнулася — бо знала, що тепер у неї є хтось, заради кого варто бути сильною.
