Чому варто приходити зі своєю їжею?
Сестра і брат мого чоловіка разом зі своїми сімями вже пять років поспіль відзначають Різдво в нашому домі у Львові. Весь цей час я сама готую всі страви, накриваю на стіл, дбаю про порядок і прибираю після святкування. Вони ж просто відпочивають та насолоджуються святом. Але минулого року моя терплячість вичерпалася, і в мене почалася справжня лють. Це вже стало для мене непосильним як фізично, так і морально та фінансово.
Тож цього року я спробувала розподілити обовязки між усіма.
Нещодавно свекруха почала переконувати мене, що вони вже не молоді, зараз непрості часи, і дуже хоче ще одного сімейного свята у мене вдома.
Я зателефонувала сестрі та брату чоловіка й розповіла, що мама мріє, аби ми знову зібралися всі разом. Спочатку вони були у захваті, мовляв, треба прислухатись до мами й звичайно, що згодні.
Після цього я оголосила, що всі обовязки цього разу треба розподілити: хто готує і що принесе з собою.
Я погодилась приготувати основні страви, дві гарячі страви та спекти торт.
А їм доведеться приготувати дві салати, рибу, мясні нарізки, сирну тарілку, фрукти та напої. Кожен, щоб ще й щось попити із собою захопив.
Ледве я закінчила перераховувати, як радість у їхніх голосах одразу зникла. Почали скаржитися, що їм ніколи готувати обидва працюють, треба ще все купити, принести, а потім ще й мити посуд. До того ж, навіщо йти з їжею на чуже свято? Пропонують відзначати у себе вдома.
Я ж їх питаю: а як же мама? І вгадайте, що вони відповіли Дзвінком привітаємо, і досить із неї.
Виходить, ніхто не хоче ділити ні турботи, ні витрат. Свекрусі я ще нічого не розповіла. Та й не знаю, як сказати. Вона точно буде засмучена.
Що мені робити у такій ситуації? Може, знову святкувати Різдво одній за всіх, як завжди?
