Чорна вдова
Вродлива й розумна Оксана, ось-ось випускниця факультету журналістики Львівського університету, одного дня познайомилася з Володимиром чоловіком набагато старшим за неї. Саме Володимир Йосипович відомий у Львові композитор, автор популярних пісень, які часто лунали на місцевому радіо й телебаченні перший звернув увагу на тендітну й самостійну Оксану.
Володимир був для багатьох наче свій хлоп, впливовий на львівському телебаченні, тож легко влаштував Оксану ведучою власної програми одразу після випуску. Після короткого стажування Оксана підготувала свою першу авторську передачу «Говоримо по душам», куди запросила психолога, кількох цікавих співрозмовників. Формат був діалоговий, із життєвими прикладами.
Молодець, Оксанко, сказав їй Володимир після ефіру, це треба відзначити.
Володимиру Йосиповичу було сорок пять, тричі був у шлюбі, але його невичерпна енергія, знайомства і компанійський характер зовсім не пасували для сімейного життя. Він постійно творив пісні, вважав себе мало не заслуженим композитором, любив посиденьки в кавярнях, ресторанах, саунах. Всюди мав друзів і багато пив.
Минув час, і Оксана стала популярна у Львові й невдовзі вийшла заміж за Володимира. Її передачу дивилися всі виглядала стильно, спілкувалась чемно й приязно. Жодної демонічності, просто львівська телезірка. Але швидко зрозуміла одружилася не з тим. Чоловік постійно повертався додому напідпитку.
Володимир, не задирайсь, якось порадив його друг Семен, дівчина розумна, ще тобі носа вкрутить, коли той намагався принизити Оксану, будучи нетверезим.
Ні, Семене. Розумних дружин я собі ніколи не вибирав, вважав він, і одразу ж ущипнув дружину за щічку просто в кавярні.
Поки Володимир домагався прихильності Оксани, був галантний, дарував квіти й подарунки, навіть написав дві пісні на її честь. Однак після весілля все його захоплення кудись зникло. Перестав звертати на дружину увагу, ставився, мов до кота в хаті.
А я ж наївна сподівалась стати завдяки йому зіркою, думала Оксана.
В інституті вона вивчала французьку мову не найбільш потрібну для подорожей. Володимир безцеремонно наполягав:
Вчи англійську, бо за кордоном виглядаєш як дівчина з села. У спортзал ходити марна трата часу, а ось англійською зайнятись ніколи.
Після таких зауважень Оксана просто назло не бажала вчитись англійської. Утім коли знавчений друг Семен сказав за вечерею:
Англійська для сучасної жінки як підбори, потрібна завжди.
Наступного дня вона записалась на курси. Володимир лише сміявся:
Сему, ти добре вплинув на Оксану: купила словники, постійно щось вчить, в машині замість музики англійський.
Жили Оксана з Володимиром у великій квартирі, залишеній йому у спадок від дідуся-професора медицини. В хаті працювала домогосподарка Віра, сорока трьох років, самотня, десь трохи зла і заздрісна, але приховувала це. Віра знала всі родинні справи, перебувала вдома майже постійно.
Одного ранку Оксана прокинулася, а чоловіка не було знову заснув пяним у своєму кабінеті. На кухні Віра тримала в руках порожню пляшку коньяку:
Вчора була повна. А що йому на сніданок, як прокинеться?
Розсолу, лише буркнула Оксана й пішла приймати душ.
За сім років спільного життя Оксана не хотіла народжувати дитину у Володимира був син від першого шлюбу, та й він не прагнув ще дітей. Вона зосередилась на карєрі, а вести родину розлюбила. Після сніданку Оксана відправила Віру до кабінету чоловіка. Віра вигукнула:
Оксано! Треба швидко викликати швидку!
Що з ним?
Не знаю
Через пятнадцять хвилин Оксана вже їхала в кареті «швидкої» до лікарні. Чоловіка одразу забрали в реанімацію.
Стан дуже складний, нічого обіцяти не можемо, озвучили лікарі.
Ввечері їй подзвонили:
Ваш чоловік помер.
Просто не можу повірити проказала приглушено.
Похорон був справжнім львівським, багато людей, друг Семен виголосив промову:
Не сумуймо. Володимир прожив яскраве життя й заслуговує спочинку. Тепер він вільний і спокійний.
Все у нього було, шепотілися колеги.
Оксана не могла звикнути до самотності. У квартирі надривна тиша, Віра поглядає насторожено, думає, чи звільнить її господиня. Колеги підбадьорюють:
Оксано, ти тепер молода, вільна, а головне з фінансами. Від чоловіка залишились два солідних рахунки у банку, які вона поділила із його сином, втім і сама непогано заробляла. Шукала зустрічей зі знайомими, не хотіла сидіти вдома, інколи заходила у кав’ярню.
Минув час. У день після ефіру Оксана заїхала до місцевої кавярні. Замислена, ковтала по краплині сухе іспанське вино. До неї підійшов міцний чоловік, ввічливо попросив дозволу сісти.
Можна приєднатись?
Так, кивнула Оксана. Інокентій, представився. Вона теж. Чому так сумно? Такій гарній дівчині не варто нудьгувати.
Просто на душі передчуття
Інокентію було під сорок, кремезний, брюнет, нечемний, але чимось нагадував їй здоровенного ведмедя, і це Оксану розсмішило.
Чим вас пригостити? Вино, коктейль, тістечко що бажаєте?
Тістечко, дякую, і цього достатньо.
Інокентій, навіть не будучи красенем, виявився чарівним і дотепним, розповідав цікаві історії, Оксана сміялась і раділа. Він провів її додому домовилися про побачення.
Вранці вона сказала Вірі:
Я більше не потребую ваших послуг. Сама себе забезпечу, готувати й прибирати теж можу.
Оксанко, стільки років вірою й правдою, а ти викидаєш мене на вулицю? Куди подітись?
Знайдете ще родину чи вахтером підете
Виганяєш мене, розплакалася Віра, а я звикла.
Оксана задумалась:
Та не розорюся, зате не потрібно буде мити унітази й вікна.
Пожаліла Віру, та витерла сльози, і зрештою Оксана дозволила їй залишитись.
Ви мені ніби рідні стали, а Володимира втратила, а ти ще й прощаєшся зі мною
Так і залишились разом, тільки тепер Інокентій Кеша, так Оксана його лагідно називала заходив часто. Він любив свою красуню, і незабаром вони одружились. Свадьбу зробили скромною, але у медовий місяць Інокентій повіз Оксану на Мальдівські острови. Міг собі дозволити був бізнесменом.
Оксана чекала, що все буде як з Володимиром: стандартний добрий готель, переліт, атракції. Але у Кеші було своє бачення ідеального відпочинку. Летіли першим класом, зустрічали як VIP-персон, із феєрверками та коктейлями. Вілла була шикарна окремий пляж, басейн, чотири кімнати.
Страшно подумати, скільки все це коштувало в гривнях, думала Оксана.
Гроші ніколи її не цікавили. Головне, що Інокентій був лагідним, постійно піклувався, накривав ковдрою, готував сніданки. Він жив для Оксани, а не для себе.
Володимир зневажав, хотів високомірно «витягувати» мене до свого рівня. Кеша не Аполлон, але дбає і радіє моїм успіхам, думала вона.
Віра теж цінувала нового чоловіка Оксани, що дозволив їй жити з ними у великому заміському будинку. Лише одна річ Оксану бентежила: випадково побачила, як Інокентій колов собі інсулін.
Це що? злякалась Оксана.
Це лише інсулін, діабет у мене, але то нічого страшного, живу наповнено.
Відпочиваючи на островах, Оксана думала:
Чи це справді мій щасливий шанс?
Їй подобалось, але хотіла, щоб поруч був не кремезний Кеша, а стрункий тренер із серфінгу чи синьоокий тенісист.
Треба Кешу на дієту, в спортзал відправити
Завела розмову, але Інокентій засумував:
Я займуся спортом, Оксанко, якщо хочеш, але в мене з обміном речовин біда. Аполлоном не стати інсулінозалежний.
Ну й гаразд, вирішила вона.
Повернувшись, з головою занурилась у роботу, і питалась себе:
Чи знайду справжню любов? Адже почуття до чоловіка так і не виникло. Хочу пристрасті, шаленої любові, а поряд добрий ведмідь На роботі їй сміялись:
Оксано, хіба ти не розважаєшся поза чоловіком? Чи ти у нас така порядна?
Насправді, Оксана не була такою вже моральною просто не хотіла ображати доброго Кешу. На новорічному корпоративі Оксана була випила, і її колега Костя викликав друга Артема, аби відвіз до дому.
Оксано, підвезти тебе?
Артем посадив Оксану поруч:
Костю, чому не познайомив мене з Оксаночкою раніше? сміявся, а вона дивилась на нього широко розплющеними очима.
Красивий, на дорогому авто, не зводив погляду. Доправив друга, а потім і Оксану. Попросив номер телефону. Близько дому допоміг вийти із машини, пригорнув і палко поцілував. Вона не опиралась їй це подобалось.
Артем був ідеальним коханцем. Вдома Оксана діяла, наче з ведмедем, а Артем завжди пристрасний і сильний. З ним усе було просто: швидко і прямо до справи. Оксана була задоволена, Інокентій не помічав нічого був зайнятий бізнесом.
Одного дня Оксана поспішила до Артема, вже лежала у нього в ліжку. Раптом настирливий дзвінок у двері. Артем пробурмотів:
Зараз когось прибю й пішов до дверей.
Оксана чула знайомі голоси. У дверях стояв Інокентій, блідий, мовчазний, дивився на неї.
Кеша Інокентію це не те, що ти думаєш
Артем мовчав, міг би й не пускати.
Хто мене здав? запитала Оксана.
Я просто перевірив.
Інокентій почав затамовувати подих, раптом знепритомнів. Оксана підбігла тяжко дихав.
Давай швидко дзвони в «швидку»! крикнула.
Артем подзвонив, Оксана знайшла інсуліновий шприц у кишені чоловіка, зробила укол, але Кеша не прийшов до себе. Лікарі, що приїхали, констатували смерть.
Оксана оніміла. Артем відвіз її додому. Віра зустріла, помітила стан:
Оксанко, з тобою все добре?
Оксана подумала:
А раптом це Віра все розповіла Їй Артем явно не подобався
Після похорону повернутись до себе було важко. У лікарні Оксана отримала довідку причина смерті: серцева недостатність. За якийсь час до квартири прийшла донька Інокентія від першого шлюбу із чоловіком-адвокатом і виставила Оксану з дому, пригрозивши судами, поклали товстий конверт із грошима (у гривнях), дали три дні на переїзд із Вірою.
Оксана вирішила не судитись, усе залишила. З Вірою повернулась у свою велику квартиру від Володимира Йосиповича.
Йшов час. Оксана оговталась, їй допомогав Артем вони бачилися, але шлюбу не пропонував. Оксана знала чоловік із нього не вийде, та зустрічалась із ним. Та одного дня зателефонував Костя:
Оксанко, сядь Артем загинув у аварії. Одразу
Тоді Оксана задумалась:
Чому мої чоловіки помирають? Я, здається, чорна вдова. Мабуть, у мене темна аура
Минув час, і на її передачу завітав молодий чоловік Макар. Він відразу сподобався Оксані, після ефіру запросив у кавярню.
Гаразд, вже час зажити новим життям.
Макар заволодів її серцем, вона закохалась. Почуття були справжні та щирі.
Ось це справжня любов! Без Макара не можу не те що жити навіть дихати. Та трохи лячно за нього.
Макар теж покохав Оксану, їм було затишно разом, легко, невимушено, він багато знав, та Оксана навіть не цікавилась його минулим. Знала дітей і братів у нього нема, батько десь є, але вони не спілкуються. Макар жив у Оксани.
Одного дня, Оксана вирішила пошукати інформацію про Макара у Інтернеті, і вже перша лінка вразила її Макар, простий і рідний, входить у топ-100 найбагатших людей України. Стан величезний.
Не можу повірити очам! розреготалась, а потім злякалась. А раптом і його щось спіткає?
Заспокоївшись, поїхала на роботу. Ввечері зателефонувала Макару, телефон мовчав. Додзвонилась у офіс.
Будь ласка, покличте Макара, попросила.
А хто його запитує? секретарка.
Оксана
Його забрала «швидка» сказала, назвала лікарню.
Оксана мчала в лікарню.
Що з ним?! крикнула, побачивши лікаря.
Спокійно, нічого страшного, буде жити, просто прихопило серце. Все під контролем.
Можна побачити?
На кілька хвилин
Оксана тихо увійшла у палату, Макар усміхався.
Все добре, я тебе люблю. Як тільки вилікуюсь одружимось. Ти погоджуєшся?
Звичайно! поцілувала його Оксана.
Уперед життя й щастя. Ти не знаєш, що на тебе чекає, але все повертається на краще, якщо маєш віру в себе і відкритість до людей. Адже справжнє щастя приходить не тільки до тих, хто його шукає, а й до тих, хто готовий любити та змінюватися без страху й образи за минуле.
