Не тих зустрічаємо, не за тих виходимо
Шлях життя пройти нелегко, від долі не втекти. У кожного своя стежина, своя правда буття. Віра росла в родині, де панували жінки. Ну як царство свій будинок, двір, город, дрова на зиму, вода з криниці, господарство і роботи як у полі колосся.
Бабуся Фая довгі роки живе сама у селі під Черкасами, овдовіла ще молодою. Її донька Марія теж одна: чоловік покинув її, коли Вірі не було й двох років. От і жили вони утрьох бабуся, мама й онука. З дитинства Віра вміла доїти корову, полоти грядки, та й на кухні вже готувала прості страви.
Бабусі Фаї вже шістдесят минуло, коли якось вона прийшла з ферми, втомлена, й каже:
Машо, доню, як усе це наболіло
Мамо, що трапилось? перепитала Марія, і Віра збігла до кімнати.
Та нічого Надоїло зранку до ночі горбатитись, гній на двір виносити. Хіба немає в нас права на інше життя? сказала Фая, поклавши на коліна загрубіли руки.
А ти що пропонуєш, мамо?
А давайте, дівчата, поїдемо до міста. Продамо тут усе, а я трохи гривень назбирала купимо квартиру у Черкасах.
Бабусю, я згодна! захлопала Віра в долоні. Я так давно хочу до міста!
Так і зробили. Старший брат Фаї, Микола, жив у Черкасах. Зупинились у нього тимчасово.
Поки що поселимось у вас в одній кімнаті, казала його дружина. Як тільки знайдете квартиру, переїдете.
Рідня зустріла привітно, допомагали шукати житло. Зрештою, квартиру знайшли, перебрались.
Треба було б ремонт робити, журилась Фая, та вже всі заощадження на житло віддали. Ну, нічого, з часом зробимо!
Так, мамо, підтримала Марія. А я, до речі, роботу на хлібзаводі знайшла, завтра перший день. Треба ще Віру до школи влаштувати за півтора місяця закінчаться літні канікули. Ось і надворі школа, по дорозі на роботу буду її водити.
Добре, доню, ми з Віркою самі підемо до школи, у тебе ж тепер часу не буде робота
Віру взяли до шостого класу. Школа й справді поряд, Віра тішиться.
Бабцю, я хочу добре вчитись у міській школі, обіцяю старатись! обіцяє вона.
Коли Марія повернулася з першої зміни, мати сповістила новину:
Мене взяли прибиральницею в твою ж школу. Допоможу вам гроші потрібні.
Ой, мамо, сиділа б уже вдома пенсію отримуєш.
Ні, доню, поки є сили, трохи попрацюю. Та й за внучкою пригляну, вона ж у нас новенька
Час минає. Фая робить у школі, хоч і втомлюється, але звикла. Марія працює на заводі, Віра навчається середньо.
Після восьмого класу Віра залишає школу допомагає мамі з бабусею, бо розуміє: треба працювати. Проходячи повз кафе, бачить оголошення: потрібна мийниця посуду. Зайшла і її відразу взяли.
Працює Віра старанно: то картоплю начистить, то на кухні поможе поки кухарка відволіклась перемішує страви, щоб не пригоріли. Подружилась з дівчатами, разом ходять на танці.
Мамо, я в клуб, потанцюю трохи, каже, прийду пізніше.
Дивись там, Віро, гукала задом бабуся, з хлопцями обережно, не вір усьому, думай головою.
Та вже, бабусю, я ж не мала, все розумію.
На танцях знайомиться з Толиком. Запрошує її на танець, потім весь вечір поруч.
Я проведу тебе додому, наполегливо каже.
Почали зустрічатися, а скоро Толик повідомив:
Віро, мене в армію забирають, будеш чекати? Я писатиму листи!
Добре, обіцяю, відповідає вона.
Провела його на службу, писала листи, відповідала, чекала відпустки. Нарешті той приїхав у місто зустрілись.
Привіт, Вірко, як ти? Ще не заміжня? жартував Толик.
Обіцяла тебе чекати тож от і чекаю.
Веселощів у його голосі не було, якось в очі не дивився Відпустка минула, Толик знову поїхав. А листи дедалі рідше, короткі, а потім і зовсім не писав.
Повертаючись з танців, Віра скаржиться дівчатам:
Щось Толик вже мав би повернутись, а його нема, адреси не знаю пішла б до батьків
Та сходи, єхидно каже подруга, і з його жінкою познайомишся. Ой, наївна ти, Вірко Одружився твій Толик ще в армії, привіз дружину. Забудь його!
Не може бути, я ж чекала, Віра засмутилась.
Ти чекала, а він ні.
Згодом вона випадково зустрічає Толю в парку.
Привіт, Віро! підбігає він.
Та Віра йде далі, Толик зупиняє її:
Пробач Я дурницю зробив. Не люблю свою дружину, а ти завжди сниться мені. Вона дитину чекає мусив одружитися. Віро, не вистачає мене тебе
Віра дивиться в очі:
Чого ти тепер хочеш? Щоб я була так, поки ти з дружиною? Ні! Ти мене дурив, ти ненадійний. Живи з тією, яку вибрав сам. Народжуйте дітей, ростіть їх але без мене. Щастя тобі, Толик, й іде від нього сміливо.
Віра далі працює в кафе. Одного разу директор каже:
Віро, бачу, на кухні у тебе виходить добре. Хочеш навчитися на повара? Поїдеш курси в Полтаву.
Ого, я згодна, зраділа вона.
От стоїть Віра на вокзалі, красиво вдягнута, трохи знервована вперше їде сама в велике місто. Повз молодь, пісні на гітарі, когось проводжають в армію.
Враз хлопець у військовій формі підходить:
Привіт! Давай знайомитись, я Юрко. А тебе як?
Віра, відповіла скоромовкою.
Ти ж електричку чекаєш? перевіряє. Віра киває.
Під’їхав потяг хлопець побіг до друзів.
Дивний той Юрко подумала вона.
У вагоні вже через хвилину чує над вухом:
А, ось ти! Всі вагони обійшов знайшов таки! Часу мало: я у відпустці, а ти мені з першого погляду сподобалась. Міняймося адресами, будемо листуватись! Куди їдеш?
На курси поварів, відповіла Віра.
Дорогою говорили про життя, обмінялися адресами й роз’їхалися. Надії особливої не мала памятає, як Толик теж обіцяв. Але Юрко їй подобався простий, веселий хлопець, не обіцяв зайвого, а писати листи то не важко.
А бабуся Фая каже: не тих зустрічаємо, не за тих виходимо, думала Віра.
Писали один одному майже рік, і от Юрко з армії повернувся і зразу до неї по її адресі. Якраз у Віри вихідний. Обоє раді зустрічі. Віра одразу відчула: цьому можна довіряти, цей не обмане.
Пройшов час. Віра за Юрком заміжня. Працює в кафе поваром, чоловік на заводі. Віра господиня, порядок і чистота скрізь: випране, вигладжене, наготоване. Двоє синів-близнюків ходять до садочка завжди охайні.
Та з Юрком все одно боротьба. Де сідає, там і кинув куртку чи хустку. Віра свариться, прибирає за ним, нервується. Та одного дня вирішила інакше: добром і ласкою навчить чоловіка порядку.
Ласкаво говорить, жартує і Юрко звикає: брудний спецодяг лишає в передпокої, залізяччя складає в гаражі, сам підмітає двір. Їй приємно.
Все ж зустріла ТОГО і вийшла за ТОГО всупереч бабусиним словам! думає Віра.
Так і прожили майже все життя разом щасливо. А одного дня Юрко з роботи додому не дійшов серце зупинилося на вулиці, ніхто не чекав такого. Віра тяжко пережила втрату.
Зосталася сама, як і бабуся Фая, як сама її мама Марія. Тепер Віра живе сама. Діти й внуки навідують її. Від своєї долі не втечеш.
