Соломія з малих літ знала, що її мама принесла її “у спідниці”. Добрі сусідки, які, здавалося, жили на лавці біля підїзду, їй про це розповіли.
Соломія уявляла, як її тендітна, невисока мама Марійка несе в підолі святкової сукні нізвідки взявшуся донечку.
“Це тому, що у тебе тата нема!” важливо пояснила їй Наталка, яка мешкала над квартирою, де жили Соломія з матірю. “Ти безтатнівна!”
“Як це?” здивувалася дівчинка.
“А от так! Нагуляла тебе мамця! У тебе нема тата! А в мене є!” і Наталка гордо подивилася на подругу.
“Ну, і що?” пожала плечима Соломія. “Зате в мене є бабуся та дідусь! А в тебе ні.”
“Ха! Баба з дідом це не головне! У жінки має бути чоловік! Без чоловіка вона неповноцінна! Так моя мама каже!”
Ввечері після вечері Соломія, як завжди, сіла поруч із мамою на дивані. У них була така традиція: сидіти разом, займатися своїми справами й розмовляти. Мама була майстриня на всі руки постійно шила, вишивала або вязала. Соломія, дивлячись на неї, теж захоплювалася рукоділлям: плела з бісеру намиста, викладала малюнки з алмазної мозаїки чи ліпила з пластиліну різних звірят.
“Мамо! А тато обовязково має бути?” запитала дівчинка, прислухаючись до шуму зверху. Там починався щовечірній “концерт”, як його називала бабуся Соломії, Ганна Степанівна. Його влаштовував батько Наталки, дядько Ігор. За голосами можна було зрозуміти, у якому він стані. Якщо кричав лише він, а жінки тихо скулили значить, був пяний. Якщо ж крики лунали з обох боків значить, був тверезий, і це його лютило ще більше.
“Ну, раз ми з тобою живемо без тата, значить, він не обовязковий”, посміхнулася Марійка, гладячи доньку по голові й так само прислухаючись до сусідів.
“А Наталка каже, що жінка без чоловіка неповноцінна…”
“Сонечко, у кожного свої способи самоствердження. Ось ми з тобою погано живемо?”
“Ні”, заперечно хитнула головою Соломія. Вони й справді добре жили. Мама працювала бухгалтеркою у великій фірмі, отримувала гарну зарплату. Кожні вихідні вони ходили кудись: у кафе, кіно, театр, парк чи просто по магазинах. Кожне літо їздили на море, а на Новий рік у село, де жила мамина подруга тітка Оля. У тітки Олі було троє дітей, і кожну зиму їхній тато, чоловік тітки Олі, робив у дворі велику гірку, з якої діти з радістю каталися.
“Концерт” зверху розпалювався. Лайка, якою горлав дядько Ігор, лунала, мабуть, по всьому будинку. За півгодини мама, посміхнувшись Соломії, пішла у передпокій. Суперечка наверху йшла до логічного завершення. Двері зверху грюкнули, і почулися поспішні кроки. Марійка відчинила, і в квартиру вскочили тітка Віра з Наталкою.
“Зачиняй швидше!” скрикнула вона, але Марійка вже й сама знала, що робити. У двері застукали.
“Маряно! Відчиняй!” заревів пяний голос. “Відчиняй, а то я тобі двері вивалю! Де ця су***? Нехай виходить! Я їй всі кістки поламаю!”
“Якщо зараз не підеш викличу поліцію!” спокійно відповіла Марійка. Вона вже звикла до таких погроз. І сусід знав, що вони не пусті. Вона вже кілька разів викликала поліцію. І в нього була остання попередження. Ще один раз і термін йому забезпечений.
“Не треба, Маряно!” вдерлася в передпокій Віра. “Його ж посадять!”
“Давно пора!” Марійка пішла на кухню ставити чайник.
“Та ти що? Як без чоловіка-то?” залепетала Віра. “Тобі ж он як без чоловіка-то?”
Марійка зупинилася й подивилася на сусідку. Брудний халат розірваний, волосся розкуйовджене, під оком наливався син
