Ти коли-небудь бачив людину свого віку і подумав:
“Ні за які гроші! Я ж точно не виглядаю настільки старою… чи не так?” 😅
Дозволь розповісти, що трапилося з моєю знайомою:
—
Мене звати Олеся. Я чекала на автобус на зупинці, а коли зайшла всередину, помітила бейдж водія. Там було його повне ім’я — і воно мені щось нагадало.
Раптом я згадала високого гарного хлопця з чорним волоссям, в якого була шалено закохана ще в школі… майже 35 років тому.
На мить прокрутила в голові:
“Невже це він? Той хлопчина, якому я таємно зітхала?”
Але коли придивлялася уважніше, відкинула цю думку.
Він був лисим, з сивиною, зморшкуватим, з невеликим животиком — виглядав набагато старшим!
Та все ж не втрималася і запитала:
— Вибачте, чи ви вчилися в школі №35?
— Так, учувався! — усміхнувся він.
— А в якому році закінчили?
— У 1982-му… А чому питаєте?
Тоді я випалила:
— Ми ж були однокласниками!
Він на мить уважно подивився на мене…
А потім…
ЦЕЙ ЧОЛОВІК…
ЛИСИЙ,
СИВИЙ,
ЗМОРШКУВАТИЙ,
З ЛЕГКИМ ЖИВІТКОМ,
ІЗ ВТОМЛЕНИМИ ОЧИМА І ПОВІЛЬНОЮ ХОДОЮ…
ПИТАЄ МЕНЕ:
— А ви в нас який предмет викладали, пані?
😑
З того дня я нікого не суджу за зовнішністю.
Але зізнаюсь… наступного разу я доклала куди більше зусиль, вибираючи свій образ! 😉
—
Скажи, хіба це не трохи прикро? 😆
