«Та вже й не мати»: Світлана Михайлівна про життя колишньої невістки після розлучення
Світлана Михайлівна з Чернігова не може змиритися з тим, як склалося життя її сина та його колишньої дружини. Те, якою стала Олеся після розлучення, свекруха називає не інакше як «безвідповідальною легковажністю».
— Син кинув Олесю з дитиною, так, я його не виправдовую. Хоча серце матері, хочеш не хочеш, усе одно болить за нього. Одружився швидко, на першій любові — на Мар’яні, з якою ще в інституті зустрічався. Тоді, поки він у армії служив, вона за його друга вийшла заміж. А тепер розлучилась, син із нею перетнувся десь у супермаркеті — і все, закрутилося знову. У них уже й спільний син народився. Ніби все добре у нього.
Олесю він зустрів після армії. Працювали разом. Швидко одружилися, народилася Софійка. Спочатку здавалося — родина міцна. Але потім, мабуть, стара любов перемогла.
Розлучення пройшло спокійно, без скандалів. Син пішов, залишивши колишній дружині квартиру, меблі, все. Забрав лише свої речі. Олеся поводилася гідно, не заважала ні батькові, ні бабусі спілкуватися з Софійкою.
— А от те, що вона витворяє після розлучення — це розум не осягає, — хитає головою Світлана Михайлівна.
Сусідки, звичайно, одразу затривожилися:
— Що, п’є? Гуляє? Чоловіків приводить?
— Ні, — кривиться Світлана Михайлівна. — Вона не п’є, та й не з тих, щоб по чоловіках бігати. Але поводиться так, ніби в неї в житті все чудово. Завжди весела, увесь час із кимось зустрічається, то на дачу, то на природу, то в похід, то в неї гості. Ніби не вона після розлучення з дитиною залишилась, а він!
Олеся бере Софійку з собою скрізь. Каже, що свіже повітря корисне, що дівчинці треба спілкування, що подруги теж з дітьми. А Світлані Михайлівні це не до душі:
— Хто знає, хто ще на цих пікніках буває? Чоловіки? Розлучениці? Горілка? Цигарки? Дитина все це бачить, чує. Що за виховання?
Жінка впевнена — із онукою їй було б краще:
— У мене вона б і домашній борщ їла, і в театр ходила. А не по подругах тинялася.
Світлана Михайлівна намагалася вплинути на сина, щоб він поговорив із колишньою дружиною:
— Скажи їй, мовляв, щоб порядок у вихованні був. Софійка — і твоя донька теж. У тебе нова родина — добре. Але дитина не повинна рости в цьому бардаку.
Син лише знизував плечима:
— Мамо, я не маю права втручатися. Це я родину зруйнував. Вона сама знає, як жити.
Він платить аліменти, спілкується з донькою, коли Олеся сама привозить її до бабусі. У їхній дім колишня невістка Світлану Михайлівну давно не пускає:
— Усе якісь справи, усе неколи. Я, каже, зайнята. А сама, я певна, просто боїться, що я їй у вічі правду скажу. Може, вже нового чоловіка знайшла. А раптом він Софійку кривдить?
Недавно Олеся прямо сказала по телефону:
— Якщо ви й далі лізтимете у моє особисте життя, то Софійку до вас водити не буду. Бачитиметеся раз на місяць у парку. І взагалі, будьте вдячні, що я не перешкоджаю спілкуванню. Інша б на моєму місці давно всіх послала, після того як ваш син мені зраджував та пішов до іншої. А я заради доньки стримуюся.
Світлана Михайлівна обурена:
— Уявіть, ще й на мене ображається. Я, значить, для онуки душу рву, а вона мене виставляє винною!
— Що ж мені тепер робити? — скаржиться жінка подругам. — Невже не можна хоча б слово сказати, якщо щось не подобається? Чи я вже ніхто? Може, мені з її матір’ю поговорити? Колишньою свахою? Нехай врозуміє свою доньку. Не для того я сина вирощувала, щоб потім дивитися, як моя онука росте в цій легковажності.
Що скажете, дівчата? Я права, що переживаю? Чи справді варто відійти вбік і не втручатися? Та як дивитися спокійно, коли мою онуку виховує отака вітрогонка?
