Пані, чи не знаєте, чи вже пішов автобус? до зупинки підбіг запыханий чоловік. Справжній чоловік, не хлопець, років пятдесят з гаком, у куртці та спортивних штанах, на плечі поношений рюкзак. Звичайне обличчя з вусами, які Лариса Андріївна завжди недолюблювала, вона відвернулася й не відповіла.
Пані, чи важко вам сказати? Чи вже останній автобус пішов? Адже ви ж чекаєте? чоловік перевів дух і скинув важку сумку на лавку біля Лариси Андріївни.
Нічого я не чекаю, обурено відповіла вона, але потім подумала, що вже пізно, і хтозна, що це за тип, тому мякше додала: Якийсь автобус відійшов хвилин пять тому, я не звернула уваги.
От і все! чоловік плюхнувся на лавку так, що Лариса Андріївна злякалася, чи не розвалиться вона, і схопилася.
Ви теж запізнились? невгамовний, навіть докучливий!
Лариса Андріївна поправила пальто й вирішила йти додому уже пізно.
Годину тому в неї раптом зявився дивний порив вийти на вулицю. Ніби задихалася, самотня, хоча раніше такого не бувало.
Все життя Лариса Андріївна жила одна й була щаслива. Подруги виходили заміж, народжували, а їй того зовсім не хотілося. Коли згадувала мати в селі народжувала одного за одним. Потім трьох віддала в інтернат, а Лариса найстарша, втекла до міста. Закінчила технікум, стала бухгалтеркою й все життя пропрацювала у центральній міській кавярні. Кавярня «Золотий Вік» весела музика, смачна їжа!
Спочатку Лариса була просто бухгалтеркою, а потім головною аж до пенсії. Весілля, ювілеї, їй ніколи не було нудно. Гарна зарплатня, смачні обіди, купила квартиру, їздила у відпустки іншого життя Лариса Андріївна й не хотіла.
А рік тому новий власник кавярні заявив, що Лариса Андріївна «не вписується в сучасні методи роботи» і багато чого його не влаштовує.
І відправив її на пенсію, хоча сама Лариса й не планувала.
Спочатку вона шукала інше місце. Потім зрозуміла те, що пропонують, не подобається, а де подобається треба молодих.
Махнула рукою і добре, є в неї ця подушка безпеки, невелика, але вистачить. Так і пішла на пенсію, у найвільніше плавання свого життя.
Спочатку все було чудово жила без планів, не треба було будильника, ходила на екскурсії і навіть займалася скандинавською ходьбою у парку.
Але раптом їй усе набридло, і цієї ночі вона просто вийшла на вулицю й сіла на лавці біля автобусної зупинки.
Машини їздили, гуділи, світили ліхтарі, люди йшли, говорили, а вона сиділа й відчувала, ніби її взагалі немає, а є лише це шумне місто. І воно живе своїм життям, а її життя нікому не потрібне!
Нікому вона не потрібна, ані одній людині у всьому світі!
А потім раптом цей чоловік!
Вам теж нема де ночувати, пані? Я от тут минулу ніч на лавці перебув, а вранці поїхав. Живу за містом, працюю у
