“Знаєш, як він дивиться на тебе? З любов’ю й захопленням”, — вимовила задоволена собою дочка.
Максим вийшов із ванної, прикрившись лише рушником. Краплі води блищали на його накачаних грудях. Не чоловік — а мрія. У грудях Ярослави солодко занило серце.
Максим сів на край ліжка і простягнувся до неї, щоб поцілувати. Вона відхилила голову.
— Не треба, а то я так ніколи не піду. Мені час. Оленка, мабуть, уже вдома. — Ярослава потерлася щокою об його плече.
Він зітхнув.
— Яро, ну скільки можна? Коли ти розкажеш про нас доньці?
— Три місяці тому ти навіть не знав про моє існування й чудово жив. — Ярослава підвелася й почала одягатися.
— Мені здається, що я не жив зовсім, а чекав тебе. Я й дня не можу…
— Не рви мені серце. Не проводь мене, — сказала Ярослава й вислизнула з кімнати.
Вона йшла вулицею, намагаючись не звертати уваги на погляди перехожих. Їй здавалося, що всі знають, звідки вона йде. Чоловіки дивилися з цікавістю, а жінки… з осуду.
Ще б пак, усе при ній — фігура, стать, обличчя з виразними очима й густими губами. Темні кучері вибивалися зі шпильки на потилиці. А Ярославі хотілося стати непомітною.
***
Вона вийшла заміж рано, у двадцять років, за сильної взаємної любові. Майже одразу завагітніла. Чоловік намагався переконати її зробити аборт. Мовляв, рано, треба спершу на ноги стати, ще встигнуть. Але Ярослава не піддалася й народила здорову дівчинку, сподіваючись, що з часом чоловік зміниться. Та він так і не полюбив доньку. Що ж, багато чоловіків досить байдужі до дітей.
Одного разу подзвонила якась жінка й назвала адресу, де часто буває чоловік Ярослави. Вона не кинулася перевіряти, дочекалася його й прямо запитала. Спочатку він заперечував, потім виправдовувався, а згодом почав кричати:
— Якась божевільна сказала, а ти й повірила? Ти не надто від неї відрізняєшся. Я йду, а ти пошкодуєш…
Чоловік пішов, хлопнувши дверима. Ярославі не хотілося жити, але донька потребувала уваги — і вона вижила. А через два тижні не витримала, пішла за названою адресою, стала за деревом у дворі й чекала. Незабаром повз пройшов її чоловік з молодою жінкою під руку. Вони зайшли у під’їзд.
Наступного дня Ярослава подала на розлучення. Знала — не зможе пробачити, не такий характер. Віддала доньку до дитячого садка й вийшла на роботу.
Іноді у її житті з’являлися чоловіки, але жоден не подобався настільки, щоб вона наважилася зв’язати з ним життя. Лише через багато років Максимові вдалося підкорити її серце. КрасивЯрослава усміхнулася й відчула, як у грудях знову занило — але тепер від чогось теплого й світлого, що нарешті знайшло свій шлях до неї.
