– І від чого мені тебе сьогодні рятувати? – зітхнув Віталій, заливаючи окріп у другу пачку локшини.
– Гречаник з котлетою! – підсвітився Юрко.
– Знову? – прикинувся здивованим друг.
– Та знову ж!
– Минулого тижня вже були ці гречаники! Доки можна?
– От і я своїй дружині про те саме кажу, але вона й слухати не хоче! Ладно, давай, накидуй!
***
Олексій, їхній новий колега, мовчки спостерігав за знайомими, не розуміючи, чому Юркові не до вподоби домашня їжа. Віталій вирішив роз’яснити.
– Справа в тому, що Юрко нудиться від здорової їжі, а його дружина щодня йому в лоточок накладає – щоб правильно харчувався. То я його рятую. Ну не викидати ж добро? Він мою локшину їсть, а я його домашні обіди доїдаю.
– А вона так погано готує? – поцікавився Олексій, дістаючи свій бутерброд з мікрохвильовки.
– Та ні, нічого так. Просто не завжди хочеться цих гречаників, борщу з пампушками чи картоплі по-селянськи! – засміявся Віталій, відкриваючи контейнер. – Ось і доводиться виручати, як справжній побратим.
– Чому просто не сказати дружині, щоб не марячилась? Вона тільки задоволена буде! – зауважив Олексій.
– Юрко пробував, але вона й слухати не хоче!
– А тобі й гарно старатися!
– Та чого добру пропадати?
– Якби в мене була дружина, яка обіди збирає, я б їх ні за що не віддав! – зітхнув Олексій, одкушуючи бутерброд.
– То в чому справа? Женись! Хто заважає?
– Та не зустрів ще своєї людини.
– Нічого, ще знайдеш! – Віталій плеснув його по плечу. – Ти ж недавно в нашому місті? У нас гарних дівчат — як маку у полі!
Після обіду всі повернулись до роботи. Працювали вони на одній меблевій фабриці, хоч і на різних посадах: Юрко був керівником відділу продажів, Віталій — у майстерні, а Олексій недавно влаштувався на склад.
Немов підслухав новий знайомий. Того ж вечора Олексій зустрів гарну жінку років під тридцять. А може, й молодшу.
Вона стояла в супермаркеті, намагаючись дістати упаковку італійських макарон з верхньої полиці. Невисока, трохи вище п’ятдесяти, але дуже мила.
– Допомогти? – ввічливо запропонував Олексій.
З його зростом дістати що завгодно було легко.
– Буду дуже вдячна! – посміхнулась незнайомка.
Її усмішка! Від неї в Олексія ніби голова закрутилась. Все переплуталося — сьогодні, вчора, завтра. Хотілося застигнути в цій миті, але, взявши макарони, дівчина пішла далі по магазину.
Очунявши, Олексій пішов за нею.
– Що збираєтесь готувати? – ніби випадково запитав.
– Ось хочу чоловікові лазанью зробити! А то вже набридли мої котлети! – весело відповіла вона.
– До речі, мене Олексій звуть! – не знітився він. – А вас?
– Я — Олеся, і давай на “ти”.
Олексій і забув про розмову з колегами, але тепер раптом згадав.
– А чи не марна праця, якщо доводиться самій по магазинах бігати? – пожартував він.
– Чому це? Хіба погано чоловіка побалОлеся розсміялась і похмуро додала: “Головне, щоб цей ледар не передавав мої кулінарні шедеври своєму дружкові, як отой Юрко з Віталієм”.
