Оце в тебе клопіт, сестричко, це не твоя хата.
Сестра моєї матері ніколи не мала дітей, але мала чудову трикімнатну квартиру в самому центрі міста й серйозні проблеми зі здоровям. Її чоловік був колекціонером, тому помешкання тітки більше нагадувало музей.
Моя молодша сестра, Олеся, має ледачого чоловіка й двоє дітей. Вони мешкають у знятій кімнаті в гуртожитку. Коли Олеся дізналася про хворобу тітки, відразу ж побігла до неї, щоб поскаржитися на своє важке життя.
Треба сказати, що наша тітка людина різка, не цурається гострих слів і вміє дати відсіч. Кілька років вона запрошувала мене з чоловіком до себе (хотіла, щоб ми оселилися в неї) й обіцяла заповісти нам свою оселю.
Але в нас була власна хата, тож ми відмовилися від такої «щасливої нагоди». Лише інколи приносимо їй продукти й ліки, а я прибираю в її домівці. Робимо це з почуття обовязку, а не заради метрів тіткиного житла. Після візиту Олеся з родиною за кілька днів перебралася до тітки.
Ми з сестрою ніколи не ладнали вона завжди заздрила: у мене старанний і люблячий чоловік, чудовий син, гарна робота, висока зарплатня й своя оселя. Олеся дзвонила лише тоді, коли їй були потрібні гроші в борг.
Але в неї погана память тому ніколи не повертала позичене. Коли я завагітніла вдруге, часу на тітку вже не лишалося, хоча чоловік і далі інколи носив їй пакунки зі смаколиками. Коли моя дитина народилася й їй виповнилося півроку, я вирушила до тітки. Підійшовши до дверей, почула крик то був голос моєї сестри:
Поки не напишеш дарчу, їсти не отримаєш! Завертайся й повзи назад у будку, і щоб сьогодні ввечері не вилазила звідти!
Я подзвонила. Побачивши мене, Олеся й думати не збиралася впускати мене всередину й почала грубити:
Навіть не мрій! Не ввійдеш і не дістанеш цієї хати!
Мене впустили лише після погрози викликом поліції. За той час, поки я не бачила тітку, вона постаріла на цілих десять років. Коли вона побачила мене, з її очей покотилися сльози.
Чого ревеш? Ну, швидше розкажи їй, як тобі добре в нас, і скажи, щоб відчепилася! Дивись, навіть дитину не привела, кричала Олеся.
У кімнаті тітки лишилося лише ліжко. З її спальні винесли навіть шафу, а всі речі склали на підлозі. У квартирі не лишилося жодної колекційної річі, а сама тітка вже не носила витонченої біжутерії. Мені стало ясно: моя сестра з чоловіком живуть лише з того, що вдається виручити за продаж тіткиного добра.
Я сказала, що треба до вбиральні, і звідти надіслала чоловікові повідомлення: треба рятувати тітку, вона не може лишитися з сестрою. Потім повернулася до кімнати й розповіла їй про всі події останнього року. Коли дійшло до народження дитини, я шепнула: «Трохи почекай», стиснула їй руку й к
