7 березня
Весь день думаю про те, як сильно змінилися наші стосунки з Остапом після весілля. Ще до шлюбу подруги попереджали: як тільки чоловік одружується, все, він уже хазяїн дому, а ти для нього щось саме собою зрозуміле. Та я вірила: мій Остап не такий. Він завжди був уважний, жодного разу не підвищив голосу, боявся образити чи засмутити, піклувався, щоб я завжди була поруч.
Та, як і багатьом жінкам, мені не вдалося обійтися без розчарування. Зараз я розумію чоловіки часто змінюються, коли здобувають жінку. Минуло лише кілька місяців після весілля, а Остап почав недобре відгукуватися про мою маму. Навіщо вона так часто дзвонить, навіщо приїжджає раз на тиждень? Я, боячись зіпсувати стосунки, попросила маму спілкуватися рідше, дзвонила їй лише тоді, коли була сама вдома.
Потім стало гірше. Я завагітніла, втратила роботу контракт не продовжили через необхідність лежати на збереженні. Остап почав докоряти:
Ти цілими днями вдома, нічого не робиш, казав він із холодом. Я мовчала, боялася, що він піде й кине мене одну вагітною.
Через півтора року, вже після народження нашої донечки Христини, Остап став вимагати цілковитого підкорення. Прийде з роботи я повинна зустрічати його в коридорі, подавати хатні капці, все має парувати свіжою стравою на столі. Про дитину й мова не йшла це, мовляв, жіноча справа.
Я відчувала, як з кожним днем стаю слабшою. Настав момент я зібрала речі, взяла Христину й поїхала до мами в Житомир. Два місяці повної тиші. Я повернулася до роботи в офісі, почала гарніше виглядати, знову відчула, що живу.
І ось одного ранку Остап зявився на порозі. Худий, у зношених речах, опустився навколішки, просив вибачення. Я мовчала довго, а потім сказала: отож, якщо хочеш повернутися до нас підеш на кулінарні курси. Будеш готувати вдома і допомагати прибирати. Тепер це спільна справа. Остап погодився. Подивимось, чи вистачить йому терпіння для справжнього щастя потрібне взаєморозуміння, а не перемагає той, хто голосніше кричить.
