Дарина приїхала додому раніше, ніж планувала, маючи із собою пакунки з гостинцями від батьків. Вона мріяла здивувати чоловіка, але Тарас замість теплої зустрічі на порозі відправив дружину до магазину. Те, що відбулося далі, стало для Дариною справжньою несподіванкою.
Важка сумка боляче врізалась у плече, і Дарина не стримала тихого зойку. Ось уже два місяці її поперек ниє майже щодня. Обережно поставила пакунки на побитий, вибоїстий асфальт біля зупинки.
Дарина важко зітхнула. Дитина в животі теж обурено підштовхнула її зсередини. Шостий місяць вагітності це вже не жарти. Особливо якщо ти вирішила привезти чоловікові несподіванку і повернулася до Львова з Скалата на три дні раніше, ніж обіцяла. Дарина так тужила за домом, що останні десять кілометрів дороги буквально не могла дочекатися зустрічі.
Думала: цікаво, чим зараз зайнятий Тарас? Він, мабуть, і не здогадується, що вона вже на нашій вулиці всього у десяти хвилинах пішки, неподалік дому, біля знайомої девятиповерхівки. Пакунки були вщент набиті матусиним сливовим варенням, шматком домашньої ковбаси, яблуками й медом. Здавалося, вага цих сумок зростає з кожною хвилиною.
Відійшовши метрів пятдесят від зупинки, Дарина зрозуміла: далі не осилить. Спина буквально зводилася від болю.
Вийняла з кишені телефон і набрала чоловіка.
Тарасику, привіт ледве прошепотіла у трубку.
Дарина? Що сталося? той одразу стурбовано відгукнувся.
Та нічого. Я вже на місці. Стою під нашим будинком. Вийди, допоможи, будь ласка, зустрінь мене. Я з двома важелезними сумками, мама знову гостинців наскладала.
На тому кінці дроту зависла напружена пауза.
Ти де зараз? Прямо тут?.. Чому не повідомила? Ми ж домовлялись у четвер! Тарас аж підвищив голос.
Хотіла зробити тобі сюрприз, ображено зітхнула Дарина. Я так втомилась Виходь, будь ласка.
Чекай ніби розгублено перебив він. Не заходь поки. Тобто, ще трохи У нас же вдома нічого немає. Піди в «Сільпо» за рогом, купи мяса, найкращої яловичини, грамів вісімсот Я відпросився з роботи сьогодні, маю час приготувати смачний обід. Побалуємося справжньою домашньою їжею.
Тарасе, та ти з глузду з’їхав? Дарина очманіла. Чуєш, що кажу? Я вагітна, шостий місяць, тягну дві сумки, змерзла, спина болить! Яке мясо? У нас є вдома картопля та яйця. Вийди і мені допоможи!
Дарино, та ти не розумієш Я хочу, щоб усе було ідеально! До магазину ж два кроки. Онови картоплю, бо стара вже зовсім не годиться. Якщо не можеш піднести сама, може, попросиш когось з перехожих допомогти? Дуже прошу, все для нас! Я тут усе підготую
Дарина дивилася на свої натерті долоні. У грудях вирувала образа.
Тарасе, ти хоч уявляєш, як мені зараз погано? Ти серйозно, щоб я з цим вантажем ще й шкандибала в магазин? Сам підеш чи ні?
Зараз не можу Я вже почав готувати! Це така морока! Благаю, купи всього, що треба, і йди до підїзду. Я тут усе зроблю.
Він поклав слухавку. Дарина безсило опустилася на покривлений бордюр, відвела сумки вбік, і важко підвелася до супермаркету, ледве переставляючи ноги.
У магазині сонна касирка здивовано спостерігала, як Дарина із чималим животиком штовхає візочок між полицями. Яловичина виявилась важкою, сітка з картоплею ще важчою. На виході з «Сільпо» руки вже не слухались. Пальці заклякли, перетворившись на гачки.
Раптом знову задзвонив телефон.
Ти вже все купила? підбадьорливо запитав Тарас.
Купила, відповіла Дарина, ледве стримуючи сльози. Стою біля підїзду, виходь.
Стривай, не піднімайся! Посиди на лавці перед будинком Я ще не все завершив, пять-сім хвилин!
Дарина не витримала:
Тарасе, у мене ноги гудуть! Я ледве стою! Ти серйозно?
Сюрприз ще не готовий! вперто своє. Якщо зараз зайдеш нічого не буде! Почекай, дуже прошу!
Опустилася на лавку. Сумки глухо гупнули об землю. Хотілося дістати пакет із мясом і закинути його просто у вікно третього поверху.
Минули десять хвилин. Потім двадцять і тридцять Дарина сиділа, стискаючи краєм куртки свій живіт, і в голові вертілись думки: може там свято, може букети, може святкова вечеря? Але через сорок хвилин вона вже нічого не чекала.
Нарешті з підїзду вилетів Тарас: футболка навиворіт, на чолі піт, очі блищать.
Чого ж ти така сердита? Поглянь, яка погода! нервово сміявся і хапав пакети.
Чому від тебе так тхне «Доместосом»? мимоволі спитала Дарина, ледве зводячи себе на ноги.
Саме зараз побачиш! він поспішив вгору, а Дарина плентається слідом.
Двері квартири Тарас відчинив з усмішкою переможця. У коридорі відчутно пахло побутовою хімією.
Дарина пройшлася вітальнею та кухнею. Все сяяло чистотою: пилу наче не було, підлогові доріжки свіжо вибиті, посуд складений. Всі її фігурки-ангелики зібрані докупи. Навіть ванна виблискувала.
Як тобі? Сюрприз! задоволено промовив Тарас.
Дивлячись на нього, Дарина ледь стримувалась від сліз:
Ти через це я мала йти в магазин з таким животом і сумками?!
Я ж хотів для тебе! Сам вимив все! Три години цілий марафон навіть під ліжком вимив!
Тебе не було, коли я так тебе потребувала! Мені потрібен був ти, а не свіжі плінтуси! Я вагітна, Тарасе! У мене тягне спину! Мені просто було потрібно, щоб ти вийшов, обійняв і провів додому!
Дарино, ти постійно всім незадоволена! Я ж намагався, а ти тільки ображаєшся! Може, я теж втомився чого ти не розумієш?! вже майже кричав Тарас.
Дарина вже не стримувала сліз:
Тобі важливіша чистота, аніж я і наша дитина Мені не потрібно таке щастя!
Це ти винна, що прийшла раніше! Я не встиг, все зіпсовано! крикнув Тарас і грюкнув дверима в кімнату.
Вона опустилась на стілець, біля пакета з мясом, що залишився на підлозі. Відчуття болю перепліталося із втомою та розчаруванням. Минуло десять хвилин; Тарас знову визирнув у кухню.
Готувати яловичину чи вже нічого від мене не хочеш? буркнув він.
Не треба, тихо відповіла Дарина. Дай мені просто відпочити.
Він знову з гучним стуком зачинив двері.
Дарина ледве впоралася з собою, вийшла у ванну, подивилася у дзеркало бліда, очі почервонілі, волосся скуйовджене. Вона згадала дорогу, згадала, як думала, що чоловік зустріне її обіймами А отримала тільки чисту підлогу. Згодом сварка спалахнула знову Тарас дорікнув ще чимось дрібязковим.
Дарина не витримала, вдяглася й мовчки залишила дім. Повернулася до батьків у Скалат.
Усі й свекруха, і дід, і кума намагались переконати Дарину не поспішати з розлученням. Тарас теж телефонував, клявся змінитися, каявся. Але для себе Дарина вирішила: їй більше не потрібен той, для кого миття підлоги важливіше за те, щоб любити і бути поряд, коли це насправді потрібно.
Дарина зрозуміла: справжня сімя це не чистота підлоги чи пахощі свіжого прального порошку, а турбота, підтримка і людське тепло. Коли важко, найважливіше бути поряд, обійняти і почути сердечне «я поряд». Адже інколи один лагідний жест значить більше за будь-яку блискучу підлогу.
