Мам, я, звісно, розумію, сказала Квітка, але чи так вже важко було попередити мене заздалегідь? Я вже домовилася з хлопцем, він підбірав мені вікно! Через тебе я його підводжу. Не можна бути бабусею лише коли хочеться. Ти або бабуся завжди, або зовсім не бабуся.
Квітко, я ж не можу просто так кинути все й відразу їхати назад. Я фізично встигнути не зможу виправдовувалась Ганна.
А я тоді що робити? У мене запис до перукаря, я внесла передоплату. Повернути її не дадуть, якщо я не прийду!
Квітка виголошувала претензії до мами, ніби та сама привязала доньку до печі і не випускала у салон. Насправді, з точки зору Ганни, виниклу скрутну ситуацію викликала сама Квітка. Вона звикла, що всі летять їй на допомогу за одиндругий клік пальців. Квітка впевнено вважала, що все повинно підлаштовуватись під неї, адже вона молода мати двох дітей.
Шукай когось, хто зможе допомогти, або відміняй запис, спокійним тоном підсумувала Ганна. Я безсилля в цій справі.
Добре Квітка лихоманково шукала варіанти. Спробую перенести на завтра чи післязавтра. Тобі ж вдасться повернутися?
Ганна розгубилася. Хотіла сказати «так», але щось її зупинило. Мабуть, залишки самоповаги, що ще теплилися десь глибоко.
Ні, Квітко. Я повернуся у вівторок, через пять днів.
Через пять? Туди їхати максимум три години!
Так, але я домовилася з моїми дівчатами. Не можу їх залишити.
А мене і внуків, отже, можеш суворо відповіла Квітка. Твої дочки і без тебе шашлик зїдять. Але я розумію, це питання пріоритетів. Звичайно, якісь старенькі важливіші за родину. Знаєш, мамо, якщо ми тобі не потрібні більше ти нас не побачиш. Вибач за турботу, прощавай.
Гудки пролунав. У Ганни задихнуло серце. Вона розуміла, що донка поводиться погано, проте Квітка була її єдиною дочкою, і Ганна боялася її втратити. Тому готова була кинути базу відпочинку і повернутися в місто лише заради того, щоб не сваритися.
Так сталося, що Ганна виховувала Квітку одна. Коли дівчинці було вісім, батька не стало, і мати намагалася компенсувати це увагою, подарунками і безмежною любовю. Це й зіпсувало Квітку.
Ганна зрозуміла, що щось не так, коли донці стало жити з хлопцем. Якщо раніше її капризи можна було списати на підлітковий вік, то тепер це вже дорослий чоловік, який ніяк не знаходив спільної мови з іншими.
Ігор, чоловік Квітки, був тихим, спокійним і зовсім неконфліктним. Працював у сервісному центрі, лагодив побутову техніку і непогано заробляв. Квітка, до речі, зовсім не працювала. Тож коли вона завагітніла, грошей стало не вистачати. Почалися сварки.
Він зовсім зїхав! скаржилась Квітка матері, витягуючи речі з валізи. Сказав, що вночі не повернеться додому. Підробку як охоронця, ага. Мабуть, до бабусі поїхав.
Квітко Він не такий. Ти сама хотіла, щоб він більше заробляв. Ось він і шукає, як би вибратись заспокоювала її Ганна.
Я хотіла. Але я мала на увазі денну підробку! Нормальний чоловік має ночувати вдома, поруч із дружиною, не відступала донка. А підробка можлива після основної роботи, у вихідні. Не можу жити з чоловіком, який вночі кудись блукає.
Такі сварки стали буденним. На наступний день після криків Ігор приходив з плюшевою іграшкою чи букетом, Квітка кричала на нього, бо він тратить сімейний бюджет на марнотратство, а потім прощала і поверталась. Через тижденьдва все повторювалося.
У якийсь момент Ганна встала на позицію зайвої треті у цьому трикутнику. Вона просто не пустила донку, коли та вперше приїхала з речами. І тоді прийшло «помсти».
Чудово. Тобто тобі плевати на мене. Плевати на те, що твоя донка ночуватиме на вулиці? гірко вигукнула Квітка у дверях.
Була соромота перед сусідами, страх за донку, але після цього Квітка більше не виїжджала від Ігоря.
З народження першого внука виникли нові проблеми. Квітка ставала ще більш вимогливою, звинувувала гормони і післяпологову депресію. Часто залишала сина з бабусею, не просячи допомоги, а вимагала або просто ставила фактом.
Мам, забери його хоча б на день, інакше я його вбю. Не можу більше чути ці крики, розлючено вимагала Квітка. Я хоча б на манікюр схожу.
Тоді донка ще сприймала відмови. Вона нарікала, ображалась, а наступного дня телефонувала, ніби нічого не сталося, і не погрожувала обмежити спілкування з внуками.
Найчастіше причина ховалась у тещі. Якщо Ганна не могла присвітитися за внуком, Квітка зверталась до Людмили Павлівни. З нею у Квітки також були, скажімо, погані стосунки.
Вже доїла мене! Увесь час каже Ігорю: «Синку, не забудь, у тебе є дім», імітувала Квітка голос тещі. Нагадує, що чекає його. Мабуть, спить і бачить, як ми розлучимося і він повернеться до неї під спідницю.
Коли внукові виповнилося чотири роки, Людмила Павлівна переїхала в інший місто. На той час у Квітки вже було двоє дітей, і вона впала в жах. Без бабусь вона категорично не справлялася.
Вихід був очевидний. Квітка просто переложила весь тягар на свою матір і більше не дозволяла «прогулянок», тобто відмов.
Ганна дуже любила внуків, та мала власне життя. Вона ще не вийшла на пенсію, і любила проводити час з подругами. Одну з них було сумно, а інші чоловіки після першого шлюбу вона вже не могла терпіти.
Для Квітки ж чужі справи, проблеми і бажання не існували.
Мам, треба, щоби ти посиділа з Максимом і Сергієм. Я привезу їх до тебе за годину, повідомляла вона.
Без «чи зручно», без «будь ласка». Квітка завжди говорила про це, наче про факт. На щастя Ганна працювала віддалено і могла якось усе влаштувати, хоча не завжди. Коли Гані не вдавалося знайти час, Квітка переходила до шантажу.
Окей, твої справи важливіші за родину, обурено фыркала вона. Більше ми тебе не турбуватимемо.
Після цього Квітка завела мовчання. Не дзвонила, не писала. Ганна, здавалось, розуміла, що донка не права, та страшенно боялася втратити звязок з сімєю, і тому робила крок назустріч примиренню: брала відгул, скасовувала вечірки з подругами, віддавала квитки в театр.
Так було завжди. Але не цього разу.
Кілька днів тому Ганна приїхала з двома подругами на базу відпочинку. У неї був відпуск, і вона захотіла розвіятись. Квітку вона не попереджала: боялася реакції донки і сподівалась, що за тиждень не виникне crisis.
Зря. Квітці знову терміново потрібна була допомога, бо вона була записана до перукаря і, звісно, не могла узгодити плани з Ганею. Донка щиро вважала, що мати має кинути все і приїхати. Ганна ж знала, що фізично встигнути не зможе й ще й витрати на транспорт будуть зайві. А потім вона вже планувала відпочинок. Чому ж вона мала кинути все, немов навчена собака?
Гані боляче, та вона намагалася триматися. Намагалася відволіктись, ні про що не думати, повернутись до відпочинку. Даремно.
Ти чому така кисла? спитала Марина, одна з подруг, насаджуючи мясо на шампури. Щось сталося?
Ганна розповіла все, як є. Дочці подзвонило, вона поставила факт, обурилась. Тепер, мабуть, буде мовчання з її боку, а можливо й гірше.
Мої теж не дарма, сказала інша подруга Олена. Але хоча б скромніше себе ведуть Я вже не витримала б, сама їх би ігнорувала.
А користі? Вони ж перестануть зі мною спілкуватись. Хто виграє? відповіла Ганна.
Тобі. Хто допоможе твоїй Квітці, якщо не ти? підсумувала Марина. Теща далеко, а діти завжди якісь проблеми. Приїде вона, коли щось треба, і вже поіншому буде говорити, бо зрозуміє: це потрібно не лише тобі, а й їй.
Пів вечора вони обговорювали ситуацію. Ганна зрозуміла, що подруги праві. Теща поїхала, з родичами з боку чоловіка Квітка не спілкувалась, оплатити послуги няні вона не могла. Залишилась лише вірна мати, якій набридли ультиматуми.
Наступні два тижні пройшли в тривозі. Ганна щодня перевіряла телефон, та від донки не було жодних новин. Жінка вже зневірилася і хотіла, як завжди, першою простягнути руку, коли раптом вранці зазвонив довгоочікуваний дзвінок.
Мам, привіт. Сергій захворів, треба, щоби ти посиділа з ним, ніби ні про що, почала донка. Я б взяла відгул, але у нас такий завал, що мене не відпустять. Ти зможеш?
Останнє питання для Квітки було новим. Зазвичай вона не цікавилась чужими планами.
Ганна могла би підлаштуватись, взяти відгул і кинути все, та Вона раптом подумала: а якщо я, не дай Бог, захворію і мені знадобиться той самий відгул, чи хтось допоможе? Навряд.
Квітко, дуже шкода, та у мене теж завал на роботі Ти розумієш. Я б із задоволенням допомогла, донечко, та якби ти хоча б вчора попередила затрималась пауза. Ганна чекала вибуху, та його не стало.
Хто ж знав, що у Сергія температура підскочить з легким роздратуванням відповіла Квітка. Мам, а можеш хоча б на вихідних посидіти з ними? Будь ласка. Я спробую домовитись з начальством і розподілити роботу.
Хоч Квітка не розтрощилась, вона хоча б спокійно відреагувала на відмову і шукала компроміс. Ганна побачила в цьому крок назустріч і вирішила відповісти теж.
На вихідних зможу, планів на них поки немає.
Добре, врахую. Дякую.
Розмова не була ідеальною, та зрештою мати і донка просто домовились, без жодних жертв і тиску.
Відтоді Квітка уточнювала, чи зручно мамі присмотріти за внуками, і дякувала за допомогу. Часом навіть приносила чай і улюблені мамини цукерки. Іноді її знову охоплювало бажання тиснути, та вже без шантажу, лише з любовю. Ганна ж більше не прогиналась: вона все ще могла відкласти свої справи заради внуків, проте коли відчувала, що її прижинають, одразу відмовлялась. Адже допомога це добровільний вчинок, а не примусовий, і перш за все потребує того, хто просить.
