Дежавю
Вона чекала листів. Завжди. З самого дитинства, усе життя.
Змінювались адреси. Дерева ставали нижчими, люди – віддаленішими, очікування тихішим.
Він нікому не вірив і нічого не чекав. Зовні звичайний, кремезний чоловік. Робота, а вдома пес. Подорожі сам або з чотирилапим товаришем.
Вона чарівна дівчина з великими сумними очима. Колись її спитали:
Без чого ти не вийдеш із дому?
Без усмішки! відповідала вона, і маленькі ямки на її щоках все підтверджували.
Скільки себе пам’ятала дружила більше з хлопцями. У дворі її прозвали «піраткою в спідниці». Та була у Софії одна потаємна гра, коли залишалась наодинці: вона уявляла себе мамою з купою дітей і добрим чоловіком у великому світлому домі посеред квітучого саду
Він не уявляв свого життя без спорту. В коробці у гаражі мирно лежали кубки, медалі, грамоти. Не усвідомлював, навіщо їх зберігає з поваги до батьків, яким вони були гордістю. Все збирався їм передати. Перше місце для нього не означало перемогу над кимось йому був важливий сам процес. До знемоги, до останньої краплі поту, щоб після втоми підйом, нове дихання, нова хвиля сил.
Дитинство Софії змінила катастрофа: у сім років залишилась сиротою. Молодшого братика відправили в один інтернат, її в інший. Так і виросли: з битвами й болями, поодинці. Життя у казенних будинках давно позаду. Тепер мешкали навпроти, у кварталі невисоких будинків, теплих вуличок і кольорових дворів з фермерськими базарами, а найкращим другом назавжди став брат.
День був тривожним Зміна скінчилась. Виходила через двір автобази, коли її наздогнав Васильович, обійняв по-батьківськи, подякував за пиріжки.
Переспи вдома сьогодні, чуєш?!
Встигну, кинула вона, поцілувала його в щоку і поспішила до автівки.
Ох видихнув їй услід водій “швидкої”.
У свята їх з командою часто ставили на чергування навіть лікарі не дуже хотіли тоді працювати.
Ще двоє в бригаді чоловіки. Жінку там не надто любили. Вона полюбляла бути доглянутою, гарно виглядати, бо добре слово й гарний вигляд лікаря здатні змінити чиюсь реальність.
Він летів через хуртовину, як міг. Кубки підстрибували у багажнику, а пес на задньому сидінні занепокоєно скиглив. Батько запросив зустрічати Новий рік разом. Чоловік переклав коробку у автівку, радіючи, що цього разу не працюватиме у свята, хоча завжди сумував за своїми хлопцями тренерська праця була для нього покликанням. Але рідкісні зустрічі з батьками боліли За кілька днів до свята серед ночі його розбудив дзвінок.
Мамі зле. Голос у батька тремтів. Людина залізної волі, полковник у відставці, ковтала хвилювання. Батьки були разом зі школи. Навіть зараз дивилися одне на одного, як закохані підлітки. Цей вогник завжди дивував його. Наче знали якусь таємницю
Софія втомлено усміхалась. На передноворіччя, як завжди, напекла гір пирогів й розвозила їх містом після зміни. Цього разу їй навіть вдалося подрімати у дикарці. Інакше Васильович не пустив би її за кермо сам би повіз, радіючи її зворушеній усмішці.
Десять кілометрів до рідного дому. На трасі раптово почалась завірюха. Він згадав, як кілька годин тому пес не хотів залазити в машину, лязкіт з багажника, безкінечні відрядження, дорога, дорога
Мамо, тату, тримайтесь Немає нікого, крім вас
Пес одразу лизнув у потилицю, ніби читав думки.
Вибач, друже, і, звичайно, тобі!..
Софія заглушила двигун. Метель саме зараз невчасно. Залишився ще один пиріг. Два, три кілометри й заміська дорога, а там дачне селище, де мешкала її улюблена пацієнтка, бадьора пані, котру язик не повертався назвати бабусею. Її чоловік так само світився очима. Гарна пара. Любили подорожувати, не нарікали. Такими б могли бути й її батьки…
Тут, прямо на фоні білого танцю снігу під колеса вискочила тінь.
Звідки ти тут, псю, з лісу чи від когось втекла? Очі які гарні!… Чого шия кривава?!… Мокрий светр Спати, спати хочеться Джек, Джеку, друже Чому так боляче?… Мамо, я їду, тату, вже близько Темрява
Васильовичу не додзвонитися поїхав за онуками. Ні, швидка не проїде все заметено.
Зараз, хлопче Тримайся, витягну. Господи! Там ще й собака
Вона вже рушала, як поряд промчала сіра машина.
Хтось поспішає додому, майнула думка.
За декілька хвилин сірий автомобіль котився боком у кювет. Чорна собака лежала трохи далі здавалась живою.
Котра ж година? гарячий душ вона не любила, але зараз він рятував. Тремтіння відходило. Присіла на підлогу у ванній, заплющила очі, видихнула. Хоч би трохи поспати
Як ти його витягла, такий дужий хлопець?! лунав у голові голос брата. Тіло скувала напруга мязи памятали весь той біль.
Чоловіка і двох собак вона повезла у лікарню на своїй автівці. На півдорозі зустрів брат, допоміг. Того дня Софія повернулась до дачного селища таки віддати пиріг. Чомусь прихопила коробку, що випала з багажника сірої машини.
Може, важлива для нього. Головне всі живі. Вийде з лікарні передам.
Чоловік у віці розгублено відчинив двері.
Щось сталося? спитала вона.
Дружина у лікарні. Збираюсь до неї сина не дочекався, не можу додзвонитися
Вона мовчала. Опустила очі.
А у вас усе гаразд? він взяв її за руку.
Може, я вас підвезу? запропонувала Софія.
Їхали мовчки. Метель згасла.
Бачу, у вас на задньому сидінні коробка. Звідки? обережно спитав полковник.
Ось було ДТП. Чоловік уникав собаки, машина перевернулась, з багажника воно й випало
Сіра машина, всередині білий пес, а ота чорношерста з лісу? тихо спитав чоловік.
Вона зупинила авто, повернулась до нього. Полковник стис кулаки.
Він вижив! І дружина поправиться, обійняла його Софія.
Знаєш, донечко, можу тебе так називати?
Звісно! в її очах блищали сльози.
Дружині кілька ночей снилась чорна собака. У сина білий пес. Звідки ж узялась та чорна?…
Гарні очі. Неймовірні. Сумні перша думка, як тільки прийшов до тями в лікарні. На стільці поряд дрімав батько.
Мама. Аварія. Враз усе згадав. І її очі
Новий рік родина святкувала наприкінці січня. Мама йшла на поправку. Батько світився щастям. Джек ще трішки шкутильгав, але це минеться. Робота чекала: хлопців потрібно було готувати до змагань. Завис у батьківському домі. Пора повертатись. Та думки все так само повертались до тієї дівчини
Він вже був біля воріт, коли з горищного вікна його покликав батько.
Тату, що треба?
Батько хитро всміхнувся. Син глянув на полицях стояли його спортивні трофеї.
О, звідки, пане полковнику?! усміхнувся син.
Поміркуй!… Я вигулю Джека перед твоїм від’їздом.
Софія поверталась додому раніше звичного: її чекала Дина. Не змогла не забрати її від знайомого ветеринара, як тільки та трохи оклигала. Інакше б до притулку. Дина була майже чорна, лиш на грудях біла пляма у формі сердечка.
Дівчина зайшла в підїзд, не дивлячись, автоматично відкрила поштову скриньку. Хотіла вже закривати, як вловила поглядом білий конверт.
У листі було написано:
Я прийду сьогодні ввечері. Дякую тобі, моя рідна!
Любов, як компас, допомагає не загубитись.
