Дім для синів
Микола був із тих чоловіків, що й гору звернуть. Збудував хатину, виростив двох синів і садок розвів. Одним словом – життя не марнував.
Сам ставив ту хату – у містечку, у приватному секторі. Згодом і газ провів, і воду підвів. Усе, як у квартирі, навіть ванну вставив. Тільки простір більший, і сусідів не чутно.
Дружина – розумниця та красуня – встигала скрізь: і нагодувати, і прибрати, і за городиною доглянути. Микола завжди підмогав. Росли у них два сини – з різницею у п’ять років. Живи та радій!
Та от дружина захворіла тяжко і померла, коли молодший син ще у четвертому класі був. Довго Микола сумував, але не впав духом, не запив. Важко було самому, жіночої руки не вистачало. Але про новий шлюб навіть не думав.
Вони з дружиною мріяли, щоб діти здобули гарну освіту, знайшли себе у житті. І все для цього робили. Старший, Олег, закінчив школу та вступив до інституту. Одружиться – і господиня у хаті з’явиться. Микола пишався старшим. Молодший, Андрій, до науки не дуже тяжів, зате батькові у всьому допомагав.
На четвертому курсі Олег справді одружився.
— Місця у нас багато. Я ж для вас хату ставив. Чого вам у багатоповерхівці з сусідами мучитись? І стук, і затоплять, і опалення чекай. А тут – у будь-який час включиш. — Скільки Микола не намагався відговорити молодих витрачати гроші на оренду – нічого не вийшло.
Оксана, дружина старшого сина, категорично відмовилась жити у приватному домі, ще й з батьком чоловіка. А Олег у всьому їй потурав – кохав. Микола посмутився, але змирився. Нехай живуть, як хочуть.
— Ти хоча б дружину до хати приведи. Для кого я її ставив? — казав він молодшому.
— Мені ще рано про весілля думати, — відмахувався той.
Щось Микола не солодко жив. Робив запаси на зиму – половину старшому віддавав. А той неохоче брав, мовляв, Оксані соромно, адже вона не садила, не збирала, не закручувала.
— Я не чужим даю, а рідним дітям. Нехай не соромиться. Берете й їжте, а то й взагалі ображусь, — говорив Микола, передаючи синові велику сумку. — З’їсте – ще дам.
Молодший школу закінчив, але вчитися далі не захотів – пішов у армію.
Якось старший прийшов до батька. Та розмова не клеїлась – крутився Олег, немовМикола глянув на сина і вгадав – щось той приніс нерадісне.
