**Щоденниковий запис**
Вже й не дзвонять мене до онуки. Тихцем найняли няню, аби тільки не бачитися зі мною.
Моя рідна дочка й слухати мене не хоче. Навіть трубку не бере. Вона впевнена, що це я довела їх сім’ю до розпаду. Хоча я ні в чому не винна — адже вона сама мене просила про допомогу.
Оленка вийшла заміж у 18. Познайомилися вони з Андрійком, як тільки він повернувся з війська. Ось і закрутилося кохання, як у казці. Вона одразу кинула навчання, і все пішло шкереберть, а мої поради слухати не хотіла. Зятя довелось взяти до нас, щоб не відправляти їх на орендоване житло. Спочатку все було добре, і навіть після весілля ми ладили. Але потім дочка завагітніла, і почала до мене чіплятися — мовляв, я готую, а їй від запахів погано. Тоді я наполігла, щоб вони переїхали.
Зі сватами ми домовились зібрати гроші на житло для молодих, адже розуміли — самі вони не потягнуть. Дзвонила до батька дочки, думала, може, він підкаже, як вирішити питання з квартирою. А він відповів, що аліменти сплатив і більше нічим не зобов’язаний.
Коли дочка народила, я їй дуже допомагала. Проводила час із онукою, щоб молода мама могла відпочити. Але Оленка почала симулювати — вигадувала хвороби, аби звалити на мене всі турботи.
Я часто відпускала їх на побачення — у кіно, у кафе, навіть у відпустку на десять днів поїхали удвох. Мені було приємно доглядати за онучкою, тому проблем не бачила. Так, я втомлювалася жахливо, але що не зробиш заради щастя дитини?
Коли вони повернулися з подорожі, я запропонувала зятю зробити ремонт. Він же тільки валявся після роботи, хоча графік у нього вільний. Привезла їм матеріали, забрала онуку на два тижні, ще й робітників знайшла — щоб йому було легше. А потім мені ж і дісталося! Як виявилося, Андрійкові не сподобалося, що я йому вказую. Але що робити, якщо він сам нічого не хоче робити?
Після ремонту наші стосунки зовсім зійшли нанівець. Перестали запрошувати до онуки, найняли няню тайком. Я, звичайно, образилась, але на ювілей все одно скликала всіх родичів. Дочка прийшла лише з онукою. А зять навіть не подзвонив привітати. Мені так боляче… Я ж їм допомагала, ремонт оплатила… Хіба я заслуговую такого ставлення?
Зять накричав, що я їм усім життя отруїла своїми настановами. Мовляв, він у себе господар, і бачити мене там більше не хоче.
Не знаю… Може, я справді занадто втручалася, але ж хотіла як краще. Тепер дочка постійно свариться з чоловіком і звинувачує в усьому мене. Плаче в телефон, виливає весь біль. Виявляється, зять уже й про розлучення заговорив. Внучку мені взагалі не показують, навіть по телефону не дають послухати її голосочок.
Я ж жила для них… Що мені тепер робити? Чому вони мене так ненавидять?
