Дівчата, пробачте мене, промовила вона. Я такий скандал влаштувала! Вас звинуватила!
Де мій плед?! Де він?! голос Наталії Петрівни лунав по всій квартирі, аж старі шпалери в передпокої здригалися. Віро! Віро Михайлівно! Негайно віддайте мій плед!
Який ще ваш плед, Наталіє Петрівно? із кухні виглянула сусідка по комуналці, витираючи мокрі руки об фартух. Ви що, з розуму зїхали? Який плед?
Не вдавайте! Мій вовняний плед, той самий, що покійна мати мені заповіла! Я чудово знаю, що ви його взяли!
Віра Михайлівна голосно зітхнула й вийшла в коридор, де вже зібралися інші мешканці комунальної квартири. Старий Семен Іванович визирнув із кімнати в домашніх капцях, а молода Оленка з немовлям на руках завмерла біля дверей, приспівуючи дитині.
Наталіє Петрівно, заспокойтесь! спробував умовити пенсіонер. Який же ви галас підняли! Дитина вже плаче!
А мені байдуже на дитину! скрикнула Наталія Петрівна, розмаху
