Марія Іванівна знала, що ніколи не стане злою свекрухою. Вона виховувала сина з любов’ю, розуміючи, що колись у нього буде власна родина. Її хлопчик Тарас не був їй нічим зобов’язаний.
Коли Тарас привів додому свою наречену, лагідну дівчину на ім’я Соломія, Марія Іванівна зустріла її з усією щирістю.
Соломія також старалася сподобатися майбутній свекрусі. Хвалила страви, милувалася квартирою, розсипалася в компліментах. Марія Іванівна була певна – між ними не виникне суперечностей.
Молоді вирішили жити разом. Тарас ледве натякнув, щоб оселитися з матір’ю, та жінці ця ідея не сподобалася.
— Звісно, вас не вижену. Але, сину, це погана задумка. Молоді й батьки повинні жити окремо. У кожного свій ритм, свої звички. Та й дві господині в одній кухні – це завжди біда.
Тарас зрозумів матір, та оренда квартири коштувала дорого. Тоді Марія Іванівна запропонувала допомагати, поки вони не встануть на ноги.
— Спочатку я можу платити третину, а потім вже самі.
Син погодився із задоволенням. А жінка була готова віддавати ці гроші – адже це вартість спокою та добрих стосунків.
Вона добре пам’ятала, як перші роки її шлюбу пройшли у будинку свекрухи. Наче кошмарний сон. Хоч та жінка була доброю, суперечок не вдавалося уникнути. Їжа теж стала проблемою – смаки не співпадали. Але їсти доводилося, щоб не образити хазяйку. І свекрусі було нелегко.
Тарас і Соломія зняли квартиру поруч із матір’ю. Марію Іванівно це влаштувало. Жити разом вона зовсім не хотіла, але бачити сина – так.
Соломія працювала у дитячому садку і отримувала мізер. Тарас теж не дуже намагався – його влаштовувала робота на фабриці.
Як тільки молоді заселилися, жінка запропонувала допомогти з прибиранням.
— Ой, дякую вам! — зраділа Соломія. — Квартира така занедбана, я навіть не знаю, з чого почати.
І Марія Іванівна взялася за роботу, захопивши ганчірки й миючі засоби.
Дивилась, як намагається прибирати Соломія, жінка лише зітхала. Видно було – дівчина не дуже звикла до такого.
Можна сказати, що все зробила сама Марія Іванівна. Соломія, звісно, подякувала і навіть заговорила про навчання у майбутньої свекрухи. Але жінка була так втомлена, що ледь слухала.
Наступного дня Тарас подзвонив і запропонував зустрітися у вихідні.
— Прийдемо до тебе, добре?
— Приходьте, — відповіла мати.
Звісно, довелося готувати. Але посидіти разом їй і справді хотілося – цікаво було почути, як живуть молоді.
Проте, коли вони прийшли, Марія Іванівна злегка засмутилася. Вона витратила півдня біля плити – приготувала перше, друге, салати й закуски. А вони прийшли з порожніми руками.
Не те, щоб їй щось було потрібно. Але хоч печивом чаю забавили б.
Але син і його наречена, здавалося, не бачили в цьому нічого поганого. Жінка додумала – може, у них зараз туго з грошима?
— Мамо, можна заберемо залишки? Щоб не готувати, — попросив Тарас після вечері.
Марія Іванівна зітхнула. Вона й сама не протестувала б відпочити від плити, але для сина нічого не шкода.
— Бери, — сказала вона.
Було неприємно, але діло ясне – молоді хочуть пожити для себе, а не біля плити. Що ж, нехай. Вона може приготувати.
Марія Іванівна працювала вдома. До офісу їздила рідко, що було зручно.
Тому коли Тарас зателефонував наступного тижня, вона не очікувала такого.
— Мамо, можна я до тебе на обід заскочу? Економити треба, до їдальні не хочеться.
Жінка розгубилася. Вона й не планувала готувати, але ж не відмовить власному синові.
— Приходь, — мовила вона і пішла до кухні.
Спочатку вона гадала, що це разове прохання. Але Тарас став приходити щодня. Їжі стало зникати більше, робота страждала.
Але мовчала. Хто ж відмовить синові в їжі? Лише раз ненароком запитала – чому не бере із собою.
— Соломія майже не готує. До речі, може, у вихідні зайдемо на вечерю? У тебе така смачна їжа!
— Не зможу – у гостях, — брехливо відповіла Марія Іванівна.
— Шкода.
Щось треба було робити. Але сказати прямо, що її більше не влаштовує такий стан, вона не могла. Не хотілося виглядати жадібною.
А гроші таки витікали. Вона ж і частину оренди платила.
Зрештою дійшло до того, що Соломія теж почала приходити. Марія Іванівна майже змирилася з роллю кухарки.
Але потім усе перейшло межі.
Тарас повідомив, що у Соломії скоро день народження.
— Ми тебе запрошуємо! — весело сказав він.
— Навіщо я вам? У вас ж друзі будуть.
— Та ми хочемо, щоб ти була поруч!
Жінка розтанула. Але не надовго.
— Слухай, — продовжив син, — можеш прийти зранку? Прибереш, приготуєш.
Швидко опустив із небес на землю.
— Вона сама не впорається? — сухо спита— Ні, що ти, — засміявся Тарас, — вона ж не вміє, можеш і вдома приготувати, а тоді принести, ще й стіл накрити — я ж на роботі буду.
