Лесю, ти памятаєш, що цієї неділі треба йти на день народження до мами? поцікавився чоловік за сніданком.
Та хіба це можна забути? Він уже, напевно, втретє нагадує, і свекруха Марія Григорівна тільки за цей тиждень кілька разів дзвонила, доки не нагадала знову. Таке не забудеш, навіть якщо хочеш Але Леся лише усміхнулась:
Памятаю, Остапчику, не хвилюйся, ледве помітно зітхнула, бо останнім часом ці зустрічі ставали для неї справжнім випробуванням. Обличчя Марії Григорівни завжди було якесь незадоволене, наче щось їй не так. Леся не розуміла, чим заслужила таке. Вона любила Остапа, народила йому двох дітей, гарна господиня а все одно не догодиш…
…Ознайомилися вони з Остапом, як це тепер часто буває, через інтернет у фейсбучній групі про спортивне харчування. Леся замовляла собі вітаміни, Остап білкові батончики. Почали листуватися, потім він поставив їй вподобайку під фото так і завязалось. Зрозуміли, що хочуть чогось більшого, й через сім місяців одружились.
Лесюню, я буду найкращим татом, чесно! І дуже хочу багато діток. Чотири! Два хлопчики й дві дівчинки. Я переконаний: одна дитина виростає самотньою. А так стане сімя згуртована та дружна.
Та не хвилюйся, усміхнулась Леся. Ти ж у батьків один, і не подібний на егоїста…
Це тому, що я у тебе особливий, підморгнув він і поцілував її у щоку.
Коли Леся вперше приїхала до Марії Григорівни знайомитись, та зустріла її суворим поглядом колишньої вчительки й яскраво підведеними бровами. За столом розпитувала про родину, освіту. Дізнавшись, що Леся не киянка, а студентка з багатодітної сімї з Полтави, та ще й мама сама виховує дітей у двокімнатній квартирі геть занепала духом. Решту обіду в основному мовчки їла, згорнувши губи.
Весілля святкували гучно, у ресторані на Подолі. З Полтави приїхала мамина родина дві сестри Лесі й троє братів. Молоді, красиві, ще й голосисті. Свято минуло весело і радісно. Леся з Остапом сяяли щастям і, мов ті голуби, не відходили один від одного.
Двоє місяців по весіллі подружжя повідомили рідних: буде поповнення в сімї. Остап аж світився крутило його від радості. Лесині брати й сестри висловили найкращі побажання, мама не змогла стримати сліз, коли дізналася, що скоро буде бабусею. А Марія Григорівна, почувши новину, тільки зітхнула й геть примружила й так уже вузькі губи.
Не нагулялись ще, діточок поспішили заводити? Для чого той поспіх пожили б спершу для себе. Ви ще самі молоком пахнете
Матусю, дорога моя! Ти ж бабуся, невже не розумієш, яке це щастя? Я стану татом! Остап аж світився, хапав маму за руки й кружляв її по кімнаті. Та лише дратівливо відмахувалась.
У потрібний час у подружжя народилась гарнюня здорова дівчинка, схожа на Лесю. Остап не стримував радості, а Леся повністю занурилась у материнські турботи та облаштування домашнього затишку. Заробляв Остап добре, тож Леся могла б мати й хатню робітницю, й няню, але вирішила все робити сама. Вона стала чудовою мамою й гарною господинею. Остап брав участь у всьому у вихідні гуляв з донечкою й міняв підгузки.
На перший день народження їхньої Оксанки дізнались: буде друга дитина. Остап мріяв про сина й мрія втілилася через девять місяців Леся народила хлопчика Миколку.
Лесі стало складніше впоратись з усім, тому й взяли хатню помічницю, щоб Леся могла більше уваги приділяти дітям. Вона була щаслива: чоловік обожнює, діти здорові, достаток у домі. Здавалося б, живи й милуйся, та обовязково знайдеться ложка дьогтю в цій діжці меду. Нею була свекруха Марія Григорівна.
Остапе, скажи: чому твоя мама до мене така холодна? Здається, і до внуків не горнеться. Що я зробила не так? спитала Леся одного вечора.
Лесюню, не зважай. Мама завжди була з непростим характером. Вона у своєму світі, і нам туди дороги нема, обійняв і поцілував її в голову чоловік. Головне, що я тебе дуже люблю…
Діти росли, бізнес Остапа розвивався, все йшло ніби по маслу. Леся згадувала, як давним-давно погодилась на зустріч із невідомим хлопцем з мережі, а той хлопець став найближчою їй людиною чоловіком.
Якось вони з Остапом вирішили сходити в театр, залишивши дітлахів няні. Леся обожнювала театр, це була її пристрасть. Умостившися в кріслі та озброївшись театральним біноклем, вона вже чекала на виставу, коли їй раптом стало зле…
Остапе, щось мені зле… Мабуть, той салат у кавярні був підозрілий…
Пробувала заспокоїтися, пила воду, але легше не ставало. Засмутившись, залишили залу й поїхали додому. Лежачи, Лесі стало краще. Через годину вирішила зробити тест для певності. Тест виявився позитивним!
Лесю! Який дарунок! Троє! Три чудові дитинки! Все, як я й мріяв! щасливий Остап кружляв її по кімнаті.
Троє це прекрасно, але чи не зарано? Оксанка й Миколка ще зовсім малі, трохи схвильовано відповіла Леся.
Ой, та все добре, Леся! Це наші діти все буде як слід. Оце здивується мама Скажемо їй прямо на день народження, разом із подарунком.
Леся в думках тільки відмахнулась: мовляв, не думаю, щоб свекруха зраділа. І так дивиться косо, а тут уже взагалі Вголос, звичайно, нічого не сказала лиш кивнула з усмішкою: будь-що буде.
Настав сонячний недільний день. Вся родина, зранку купивши квіти й торт, прибула на гостину, трохи із запізненням.
Марія Григорівна зустріла на порозі, усміхаючись по-весняному, духмяна від французьких парфумів. Обцілувала сина, невістку й онуків, запросила до столу.
Гості вже сиділи й навіть були на підпитку. Запізнілі Леся й Остап мусили одразу підняти тост за іменинницю. Остап жартома підняв чарку.
Наша дорога матусю й бабусю! Вітаємо з ювілеєм! Бажаємо тобі здоровя, краси та радості! А ми, твої діти, будемо цьому допомагати. І ще подарунок з сюрпризом!
Вручив коробочку з діамантовим браслетом і білий конвертик поверху. Потім обійняв маму й сів спостерігати за її реакцією.
Марія Григорівна ласкаво погладила коробочку, роздивилася подарунок. Потім відкрила конверт, дістала звідти тест на вагітність із двома смужками, і на її обличчі поступово зявилася роздратованість. Знехотя кинула тест на стіл і повернулась до Лесі:
То це твій подарунок? Воно й видно іншого нічого подарувати не здатна! Тільки дітей плодиш, як та кролиця, більше нічого не можеш. Не надоїло ще за животом ходити? Просто якась біда Добре влаштувалася: сидить удома, діти, домогосподарка й няня справжня паразитка, чесне слово тихо, з гнівом у голосі, сказала Марія Григорівна.
У кімнаті повисла гробова тиша. Гості вмить уткнулися в тарілки й тільки краєм ока стежили за розвитком подій.
Остап побілів, губи тремтіли від образи, він звернувся до матері:
Що це ти кажеш, мамо Я не вірю, що таке чую від тебе. Як у страшному сні! Значить, ти терпіти нас не могла лише мовчала? Я ж думав, що ти мене любиш Але ні ти нікого, крім себе, не любиш
Він підвівся, за ним швидко вийшла Леся, стримуючись, щоб не розплакатись прямо там. Вдягли дітей, покинули квартиру. Мати навіть не глянула в їхній бік, а розгублені гості мовчки принишкли.
У машині Леся тихо плакала, аби не злякати дітей. Сльози текли потоком, а Остап поглядав на неї і важко зітхав помітно, що болить і йому.
Дома мовчки провели решту дня. Уклавши дітей, сіли на кухні пити чай і розмовляти треба ж якось пережити все це…
Ти знаєш, Лесюню, думав я цілий вечір і зрозумів: ти тут ні при чому, Леся здивовано глянула. Так, ні при чому. Була б не ти, а Марічка чи Галина вона й тоді обовязково щось знайшла б. Не до дітей до борщу чи підлоги. Вона ревнує мене до тебе. Моя мама сама мене ростила, батько нас покинув, навіть аліменти приховував. Вона працювала, ледве виживали. А тут ти на все готове, й я з тобою, діти, дім, повна чаша Їй боляче бачити щастя навіть сина. І знаєш: пробач їй, будь мудрішою, просто пробач у душі… А там життя покаже.
Довго ще вони сиділи вдвох, обійнявшись на кухні біля лампи, кожен у своїх думках. Остап мучився через матір, соромно було перед усіма. Леся за те, що пробачить, але бачити її поки не хоче. Може, колись із часом…
У кожного свої муки, але було в них найголовніше їх кохання та діти. А це понад усе.
