Так судилося долі
Степан, уже немолодий чоловік, поховав дружину пять років тому вона важко хворіла. Разом вони боролися з недугою, але перемогти її не змогли, і дружина пішла з цього світу.
У сорок вісім років Степан залишився удівцем. Переживав, звикав до самотності, а про те, щоб одружитися знову, навіть не думав. Хоча родичі й знайомі казали:
Ти ще молодий мужик, знайди жінку і живи щасливо.
Такої, як моя дружина, не знайду. Звичайно, є кращі, є гірші, але такої більше немає, відповідав він усім.
Молодший брат Степана жив у іншому районі. Різниця у віці між ними була велика трохи більше пятнадцяти років. Так вже склалося: спочатку мати не могла народити другого, а потім, коли вже й не сподівалася, зявився Денис. Брати любили одне одного Степан, як старший, допомагав матері з ним, а маленький Дениско ходив за ним по пятах.
Батьки померли, коли молодшому був двадцять один, і старший брат підтримував молодшого, поки той не закінчив навчання та не одружився. Та, мабуть, так судилося: дружина Степана померла, а Денис розлучився з дружиною приблизно в той самий час, коли старший залишився сам.
Щовечора Степан прогулювався перед сном у парку біля свого будинку. Так повелося давно з дружиною вони теж любили пройтись, коли був вільний час. І цього вечора він неспішно йшов алеєю до ставка, де плавали качки та навіть гуси. З того боку парку був приватний сектор звідти, мабуть, вони й приходили.
Повертаючись від ставка, він помітив на лавці дівчину, яка витирала сльози. Не зміг пройти повз.
Дівчино, добрий вечір. Вам потрібна допомога? Щось трапилося?
Вона підняла очі й глянула на нього сумним поглядом:
Мені ніхто не допоможе Дякую. Просто не знаю, куди мені тепер йти
Степан сів поруч.
Як це не знаєш? Ти ж звідкись прийшла? Як тебе звати?
Мати мене вигнала. Тепер у неї в квартирі повно «друзів». Мені там немає місця, та й боюся я їх усіх Дарина
Так, Дарино, давай по порядку. Нічого не розумію. Розказуй. Скоро зовсім стемніє Не будеш же ти тут сидіти?
Дарина жила з батьками в однокімнатній квартирі, яка дісталася їм від діда по матері. Родина переїхала з села там усе розвалилося, роботи не стало. Батько помер, коли їй було пятнадцять. Спочатку вони з матірю жили нормально, але незабаром донька почала помічати, що та часто приходила з роботи з запахом, могла принести із собою пляшку вина. Не соромлячись доньки, випивала за вечерею.
Мамо, навіщо ти пєш? Кини, нічого доброго з цього не вийде, не раз благала вона.
Що ти розумієш у житті, Даринко? Батько твій покинув мене саму, і що мені тепер робити? Давай і тобі налию коли випєш, стає легко й радісно. Ти просто ще нічого не розумієш. А я, може, своє горе заливаю, говорила мати, а потім падала на диван і засинала.
Вранці Дарина сама готувала собі сніданок і йшла на заняття до медичного училища після девятого класу хотіла швидше стати самостійною. На матір не сподівалася її постійно звільняли.
Мамо, ти вже опустилася нижче некуди. Навіть прибиральницею тебе не беруть. Як ми житимемо?
А ти нащо? Скоро влаштуєшся на роботу і житимемо, бурмотіла мати.
Потім стало ще гірше. До квартири почали приходити такі ж «друзі» матері. Вони пили цілі ночі, засинали на підлозі, а Дарина тіснотилася за шафою, погано спала, боялася.
Після закінчення навчання вона одразу влаштувалася медсестрою в лікарню. Працювала у зміни, і їй дуже подобалися нічні тоді вона не бачила, що коїться вдома. Вже думала зняти квартиру.
Але того вечора, коли вона повернулася додому виснаженою після важкого дня, її зустріла мати у непритомному стані. Квартира, де колись вони були щасливі, була порожня. Всю меблі, навіть старі карнизи з шторами, винесли. Мати спала на підлозі. Речей Дарини теж не було винесли разом із шафою. На вішалці висіла лише її стара зимова куртка. Залишилося тільки те, що було на ній.
Дарина вибігла з квартири в сльозах і пішла, куди очі дивляться. Так опинилася в парку, на цій лавці.
Степан слухав її з болем у душі й, перейшовши на «ти», намагався заспокоїти.
Дарино, слухай, у житті буває всяке, але завжди треба вірити в краще, казав він тихо й спокійно. Я теж думав, що життя закінчилося, коли поховав дружину. Для мене світ обрушився. Вона була для мене всім він замовк на мить, а потім зрозумів: якщо так судилося, значить, треба жити далі. І ти не впадай у відчай. Вихід завжди є.
Який вихід? підняла на нього очі Дарина. Я ніколи не зможу заробити на квартиру. Куди мені йти?
Послухай, я живу сам. Квартира у мене велика, по дому допомагати нікому. Я пропоную тобі переїхати до
