Ой, слухай, що сталося Донька з зятем залишили мені внуків на всі канікули. А я на своїй пенсії тепер маю їх і годувати, і розважати.
Сучасні діти та внуки ну просто якісь егоїсти. Всіх їм треба: уваги, турботи, часу, а натомість вони нічого не дають, крім байдужості та претензій. Що це за споживацьке ставлення до старих? Ніби в нас, літніх, немає свого життя, своїх бажань тільки й знай, сиди з онуками, як прислуга. А варто мені попросити про допомогу, так усі миттєво зайняті, наче я їм чужа.
У моєї доньки двоє синів старшому 12, молодшому 4. Живу я в невеличкому селі під Черніговом, і все, що в мене є, це скромна пенсія та тиша, яку я так ціную. Не знаю, як моя Олена з чоловіком їх виховують, але хлопці ростуть справжніми ледарями. Після себе нічого не прибирають, навіть ліжка не застеляють все розкидано, наче буря пройшла. І їдять що попало мою їжу зневажають, вимагають якусь дурню. Просто кара якась!
Коли внуки були маленькими, я допомагала доньці з усіх сил і возилася з ними, і няньчила, і по магазинах бігала. Але останні пять років я на пенсії, і з того часу намагаюся позбутися ролі вічної няньки. Цього року перед осінніми канікулами я з полегшенням зітхнула: подивилася в календар і зрозуміла, що довгих вихідних не буде. Отже, думаю, Олена з чоловіком нікуди не поїдуть, і я зможу спокійно пожити. Та як же я помилилася!
У неділю, прямо перед останнім тижнем жовтня, у двері подзвонили. Відчиняю а там моя донька з двома синами. З порогу, навіть не привітавшись як слід, вистрілила:
Мам, привіт! Приймай онуків, канікули почалися!
Я оніміла.
Оленко, чого ж ти не попередила? Що за сюрприз такий?
Якби я попередила, ти б знайшла тисячу відмовок, щоб їх не брати! відрізала вона, знімаючи з хлопців куртки. Ми з Романом їдемо в санаторій на тиждень, сил більше немає, я втомилася!
Почекай, а робота? Та ж додаткових вихідних немає! намагалася я збагнути, відчуваючи, як всередині росте паніка.
У нас відпускні дні, Роман взяв три дні за свій рахунок. Мам, нема часу пояснювати, ми спізнюємось! кинула вона, чмокнула мене в щоку і вискочила за двері, залишивши мене з двома валізами та дітьми.
Не минуло й пяти хвилин, як у хаті почався хаос. Телевізор ревів на всю потужність, куртки та черевики валялися по всьому коридору, а хлопчаки носились, немов вихор. Я намагалася їх заспокоїти, змусити прибрати речі, але вони мене просто ігнорували, ніби я пусте місце. Мій борщ вони їсти відмовилися, скривилися і заявили, що мама обіцяла їм піцу. Тут мое терпіння урвалося.
Я схопила телефон і подзвонила Олені:
Доню, твої діти вимагають піцу! Я не збираюся їм таке купувати!
Вже замовила вам доставку, відмахнулася вона, явно роздратована. Мам, вони твоїх каш їсти не будуть, через це завжди скандали. Сходіть кудись, розважте їх, поїжте нормально! Ти ж сама скаржишся, що вдома вони тебе виснажують!
А на які гр
