Серце кота глухо калатало в грудях, думки літали безладно, душа розривалася від болю. Що ж такого сталося, що господиня передала його чужим людям? Чому вона його залишила?
Коли Лесі на новосілля подарували абсолютно чорного британського котика, вона кілька хвилин не могла отямитись
Скромна хрущовка з однокімнатною квартиркою, на яку вона довго відкладала гривні, ще й була зовсім не облаштована. Та й проблем було вдосталь, що вимагали її уваги.
А тут ще й кошеня! Оговтавшись, Леся поглянула в бурштинові очі малюка, зітхнула, посміхнулася і перепитала у того, хто приніс гостя:
Це хлопчик чи дівчинка?
Хлопчик!
Ну, тоді будеш не Барсик, а Мурчик, сказала вона, нахиляючись до нього.
Мурчик розкрив маленьку пащу і тихо, ніби підтакуючи, промовив: «Мяу»
*****
З’ясувалось, що британці надзвичайно милі створіння. Вже третій рік Леся і Мурчик жили душа в душу. Згодом вона відкрила для себе неймовірно ніжну котячу душу і велике серце Мурчика.
Він завжди радо зустрічав господиню з роботи, грів її вночі, дивився разом фільми, притулившись до її боку, і слідкував хвостиком за нею, коли вона робила прибирання.
З котом життя набуло нових яскравих фарб. Приємно, коли вдома хтось чекає, з ким можна посміятися, поплакати, і хто з півслова відчуває твій настрій.
Здавалося, ніби все добре, жив і радій, але
Останнім часом Леся стала ловити себе на тому, що болить правий бік. Спершу думала, що просто потягнулася, потім грішила на жирну їжу. Коли біль став нестерпним, вирушила до лікаря.
Послухавши діагноз, що прозвучав як грім серед ясного неба, Леся проплакала цілий вечір, зарившись обличчям у подушку. Мурчик, відчуваючи її стан, вмостився поряд і намагався заспокоїти легким, мелодійним муркотінням.
Якось непомітно під його муркотіння Леся заснула. Вранці, прийнявши все як є, вирішила рідним нічого не казати, аби не бачити співчутливих поглядів та незграбних спроб допомогти.
Залишалася крихта надії, що лікарі зможуть щось зробити. Їй запропонували пройти курс лікування, який міг допомогти.
Постало питання: куди подіти Мурчика? Прийнявши всередині, що все може закінчитись сумно, вона вирішила знайти для Мурчика нову домівку і добрих господарів.
В інтернеті розмістила оголошення, де писала, що віддає породистого кота у добрі руки.
Перший, хто подзвонив, поцікавився причиною. Леся, так і не зрозумівши чому, сказала, що вагітна, і через алергію на шерсть мусить розпрощатись із кішкою.
Через три дні Мурчик з переноскою і всіма причандалами поїхав до нових людей, а Леся лягла у лікарню
Минуло два дні і вона подзвонила, щоб спитати, чи все добре з Мурчиком. Їй вибачилися раз сто і відповіли, що кіт утік того ж вечора і не знайшовся.
Перший порив втекти з лікарні, піти й шукати кота. Та чергова медсестра суворо вичитала Лесю і наказала повернутися в палату.
Сусідка, стара тендітна жінка, помітивши неспокій Лесі, запитала, що сталось. Леся, плачучи, розповіла усе.
Не поспішай сумувати, дівчинко, мовила жінка з кароокими очима, завтра приїде світило з Києва. Мені теж поставили тяжкий діагноз, син бізнесмен, хотів у приватну клініку перевезти, але я відмовилась. Домовились таки, я попрошу щоб тебе теж подивилась ця лікарка, може все не так страшно, співчутливо потиснула Лесю по плечу.
****
Вибравшись із переноски, Мурчик зрозумів, що він у чужому домі. Доторкнулась до нього чужа рука.
Нерви не витримали, він хльоснув лапою по руці і метнувся в темний кут.
Павле, не чіпай його, дай звикнути, почув Мурчик добрий жіночий голос, але це був не голос його Лесі.
Серце глухо калатало, думки плутались, душа рвалася. Як же так, чому його покинули?
Бурштинові очі нишпорили кімнатою злякано й раптом знайшли відчинене вікно. Мурчик чорним вихором майнув через кімнату і вистрибнув у ніч!
На щастя, то був другий поверх, а під вікном був акуратний зелений газон. Так і розпочалась дорога додому
*****
Світило виявилось жінкою вік років сорока, Марією Павлівною із Києва. Вона уважно прочитала Лесину медкарту і попросила лягти на кушетку, повернутись на лівий бік.
Довго оглядала, прощупувала, ставила запитання, де болить, як саме. Потім знову читала карту, а потім провела процедури на апаратурі.
Леся нічого доброго не чекала, повернулась у палату, де стара сусідка вже лежала на ліжку.
І що тобі сказали? спитала та.
Поки нічого, прийдуть ще у палату.
Ясно. Мені підтвердили діагноз сумно сказала сусідка.
Дуже жаль, і ще раз дякую вам за все, відповіла Леся, не знаючи, як втішити людину, що знає про близький кінець.
За півгодини зайшла Марія Павлівна з іншими лікарями.
Олеся, маю чудові новини. Вашу хворобу можна вилікувати. Призначаю курс, буде два тижні лікування і ви здорові! посміхнулася вона.
Коли лікарі пішли, сусідка сказала:
Я щаслива, що перед відходом змогла зробити ще щось хороше. Будь щасливою, дівчинко.
****
Мурчик не знав про Полярну зірку, але йшов додому, довіряючи котячому чуттю. Дорога була повна пригод небезпечних і кумедних.
Ніколи не блукавши містом, аристократичний британський кіт за день став справжнім вуличним воїном.
Оминаючи гамірні дороги, Мурчик біг, повз, злітав на дерева, коли рятувався від собак, летів униз, якщо стикався з небезпекою.
В одному тихому київському подвірї йому трапився місцевий старий кіт. Той одразу впізнав чужинця, і накинувся з агресивним «мяу», але Мурчик, перетворившись із розважливого британця на відчайдушного борця, не здався.
Сутичка була коротка місцевий ватажок ганебно втік у кущі, залишивши зриване вухо.
А як інакше? Мурчик йшов додому, і ніщо не могло його зупинити.
Дорога додому тривала. Згадавши далеких предків, він навчився спати на деревах, обираючи зручні розвилки.
Довелося, соромно згадати, їсти з смітників і красти шматки їжі у дворових котів, яких підгодовували добрі пенсіонерки.
Був випадок натрапив на зграю псів. Вони загнали його на тонке дерево і гавкали, намагаючись дістати, підстрибували, штовхали стовбур. На шум збіглись люди, відігнали собак.
Одна жінка вирішила забрати Мурчика до себе. Приманила його ковбаскою. Голод і страх перемогли, Мурчик спустився, дозволив себе гладити. Але
Відлежавшись і наївшись досхочу, Мурчик пригадав, куди прямує і, вискочивши за жінкою на сходову площадку, через відчинені двері мерщій продовжив шлях додому
*****
Виписавшись із лікарні, Леся поспішила додому. В серці жили слова старої жінки: «Будь щасливою». Найважливіше, що діагноз не підтвердився вона здорова.
Але душа боліла за Мурчика. Їй не уявлялося, як це приходити в порожню квартиру, де ніхто не зустрічає.
Ледве переступила поріг, зателефонувала новим господарям щоб дізнатися адресу, як утік котик. Потім разом дізналася, яким шляхом він міг піти, і пішла шукати його.
Їй казали, що це неможливо, що вже минуло дві тижні, що домашній кіт не виживе по місту. Але вона не здавалась.
Леся ходила пішки, обдивлялася всі двори, парки, гаражі. Намагалась думати як кіт, кликала його, вдивлялася у темні підвали, підслухувала кожне «мяу».
Вже наближаючись до свого будинку, зрозуміла: кіт, мабуть, зник. Адже він навіть міста не знає, а їй пішки йти дві години. Серце стискалося від болю.
У двір зайшла з похнюпленою головою, очі налились сльозами, було дуже тужно та гірко. І крізь сльози помітила, що їй назустріч іде чорний кіт.
«Чорний кіт» майнуло в голові. Леся зупинилась, вдивилася, впізнала. Зірвалася з місця з вигуком: «Мурчик!»
А кіт не кинувся сил уже не мав, він сів і, мружачись від щастя, тихо, але чітко прохрипів: «Дійшов!»Леся впала навколішки, обіймаючи його, як вміла, притиснула до себе, і сльози змішалися з його чорною шерстю. Мурчик обережно поклав лапу на її руку, його бурштинові очі наповнилися спокоєм він вдома, нарешті.
У цей момент Леся зрозуміла: ніщо у світі не важливіше, ніж бути там, де тебе люблять. Відтепер серце її завжди буде чутливе до кожного тихого «мяу» і лагідного котячого погляду. Мурчик знову став її охоронцем, щирим другом і неосяжною частиною щастя.
А місто навколо шуміло, кипіла звична метушня, але все це не мало значення. В маленькій квартирі, серед звичайних речей і нової надії, разом жили дві переможені долею душі господиня і кіт, які знайшли свою дорогу до власного світла.
