Дрібниці життя
Не послухавши поради батьків, Олеся вийшла заміж за свого коханого Тараса, серйозного хлопця. Виховувала його бабця Софія баба Софа, як він її з дитинства називав. Батьки Тараса трагічно загинули, коли йому було лише два роки, тому він їх зовсім не памятав.
Коли Олеся познайомила Тараса з рідними, Надія Петрівна одразу ж висловила своє незадоволення, щойно хлопець покинув дім.
Олеся, не для такого чоловіка ми тебе ростили! Ти вже третій курс у Київському університеті закінчуєш, яке заміжжя, яка весілля?! Я не хочу бачити цього Тараса у зятях. Що з нього взяти? Працює хлопець у СТО механік Нагадай собі, я тобі допомагати не буду, якщо наважишся на такий крок!
Мамо, я все одно вийду за нього, ти мене знаєш, батько, як завжди, мовчав, намагався дотримуватися нейтралітету між дружиною і дочкою. Тим більше я чекаю дитину
Весілля було не надто пишним, хоча батьки Олесі мали гроші, та святкувати на широку ногу Надія Петрівна не хотіла. Якби донька вийшла за сина її подруги але Олеся занадто вперта.
Поживе зі своїм механіком в убогості прибіжить додому, зараз у неї в голові тільки любов та романтика, бурчала вона чоловіку. Їдуть вони жити до його баби, бо боїться, що я зятя принижувати буду, так прямо й сказала Олесенька. Не тішиться зовсім, що донька маля чекає.
Батьки Олесі мешкали у великій квартирі в Києві, донька звикла до комфорту, грошей, була у них одна-єдина. Та поїхала з Тарасом до бабусі Софії, вона жила у своїй хаті в селі за сім кілометрів від міста.
Час минав, Олеся народила донечку. Баба Софа допомагала, учила молоденьку маму; вночі сама вставала до правнучки Катрусі. Олеся навчалася далі в університеті, намагалася бути доброю дружиною і матірю, хоча дуже втомлювалась. Щоранку рано вставала, бігла на маршрутку до Києва, потім пересідала на інший транспорт до університету.
Додому поверталася знесилена, бабуся з Катюшею чекали її біля хвіртки мала дуже сумувала за мамою. Згодом приїжджав Тарас, працював допізна. Донечку брав на руки, кружляв її. Дуже любив своїх дівчат. Олесі хотілося більше приділяти увагу чоловікові, та повертався він пізно, їхав останньою маршруткою, був голодний та втомлений.
Олеся скоро мала захищати диплом, та все частіше думала повернутися до батьків в комфортну квартиру, і час на дорогу не витрачати. Але Надія Петрівна на дочку образилася, не дзвонить, не цікавиться онукою.
У Тараса був старший брат Андрій. Він давно одружений, жив із дружиною і сином у місті у власній квартирі, сам заробив, колесив по відрядженнях. Та сімейне життя у нього не склалося дружина Марія вимагала все більше.
Андрій дзвонив, повідомив Тарас бабусі й Олесі, пішов він від Марії, постійні сварки, квартиру орендує.
Як же так, сполошилася баба Софа, сам квартиру купив і пішов із неї.
Ба, та Андрій по-чоловічому вирішив залишив квартиру дружині і сину, заступився молодший брат.
Якось Олеся поскаржилась Тарасові, що таке ненормальне життя її виснажило до університету дістається двома маршрутками. Вона не просила прямо переїхати до батьків, адже сама погодилася жити з чоловіком окремо.
Втомилась я казала Олеся набридло постійно бігати за графіком маршрутки, довго їхати, багато зупинок. Ледь встигаю
Тарас вислухав, поцілував у щічку.
Я маю одну думку, загадково відповів він. Зроблю сюрприз Але Олеся не стала допитуватись сил на цікавість не було.
Минуло пару днів. Якось увечері біля їхньої хати зупинилася машина.
Може, батьки приїхали, подумала Олеся, та авто було незнайоме й стареньке. Ні, це не батьки, і машина справжня «розвалюха».
Вона вибігла на двір та побачила, як із машини виліз Тарас. Чоловік гордо показував «буду машину».
Ну як тобі наша красуня?
Це ж «розвалюха», тобто автіка? Де ти її взяв?
Купив, відповів Тарас. На ті гроші, що ми на першу виплату за квартиру відкладали
Олеся дивилась на машину, їй було боляче за ті гривні, адже відкладали на квартиру, а тут залишаються надовго жити в селі.
Тарас тішився:
Я сам відремонтував її, заводиться, сідай покажу, і взяв Олесю за руку. Залишилось пофарбувати, зате не треба їздити маршрутками, переконував він. Майже в чудовому стані, й обійшлася дешево.
Машина справді добре їхала, та Олеся боялась, що розвалиться дорогою. Але коли вони повернулися, баба Софа вже чекала біля воріт з Катрусю. Тарас схопив доньку й закружляв, а Олеся поспішила у хату, переступила поріг сльози лилися градом. Вже все накопичилося й можна було тільки плакати.
Олесю, ну що ти, моя дитино, почула вона схвильований голос баби Софії. Що сталося?
Він витратив всі гроші, що ми на квартиру збирали, на цю «розвалюху». Мріяли про власну квартиру а він
Заспокойся, люба, обійняла баба Софа. Ти найкраща й найрозумніша, просто втоми багато накопилося, ось і розплакалася. Це все дрібниці життя. Головне всі живі й здорові, не варто так перейматися, гроші не головне, головне любов і взаєморозуміння.
Олеся прислухалася до мудрих слів, заспокоїлася, а потім навіть соромно стало за свою поведінку. Вийшла на ганок, де сидів чоловік. Поруч бігала кудлата Муха, а Катруся весело гралася, намагаючись схопити собаку за хвіст. Олеся тихо сіла поряд.
Чому не порадився зі мною, Тарасе? тихо спитала.
Хотів зробити сюрприз ну ось, порадував
Олеся заглянула йому в очі там було багато невисловленого болю, і вона все зрозуміла. Він любить її й купив машину, щоб полегшити їй дорогу в університет, дбає про неї. Як міг, вирішив проблему, що вона жалілася. Хотів зробити краще, не здогадуючись, що вона мала на увазі інше.
Нехай, Тарасику машина, так машина. Тільки обіцяй завжди будемо разом вирішувати все.
Домовилися, радісно відповів чоловік. Ти знаєш, я звик сам приймати рішення, вибач. Далі будемо разом.
От і добре. Це все дрібниці життя, повторила вона слова баби Софії, головне, що ми разом і донька у нас гарна.
У вікно дивилась баба Софія і тішилася перша сімейна сварка. А як без них? Ще буде багато таких суперечок. Головне любити та розуміти одне одного. А що Олеся з Тарасом закохані, в цьому сумнівів немає Подивися, як голубки помирились. Вона перехрестила їх і посміхнулася.
Тарас машину пофарбував, баба Софа пошила нові чохли. Радіти особливо не було чому машина немало бачила. Але зовсім скоро Олеся вже сиділа поруч з чоловіком, та поїхала у місто.
Вона не хотіла просити допомоги у батьків.
Час минав. Катруся підростала, треба було віддати її в дитсадок, бабця вже старенька, теж потребувала спокою. Олеся закінчила університет й знайшла роботу в Києві. Тарас і далі працював допізна, старався заробити. Знову постало питання житла в місті. Але гривні ще не накопичилися на перший внесок. У батьків Олеся не хотіла просити, мати так і не спілкувалася з дочкою і внучкою.
І несподівано допомога прийшла звідти, звідки не чекали. В один вихідний пес раптом радісно заскавчав у дворі. Олеся подумала, може, сусідка вона приносить молоко для Катрусі.
Андрій! радісно закричав Тарас, побачивши старшого брата у вікно, і миттєво вискочив. Привіт, брате! Звідки ти?
Привіт, Тарасе! Привіт!
Брати міцно обнялися, обидва були щасливі від зустрічі. Допитлива Катруся заглянула у двері й дивилася на них.
Ой, племінничко, яка ж ти гарнюня, сміявся Андрій, ходи, я приніс тобі подарунок.
Він дістав із пакета великого зайця з довгими вухами й бантиком. Катруся з радістю взяла його, роздивлялася, і одразу побігла похвалитися бабусі.
Баба Софа й Олеся привітали Андрія тепло.
Давно ти не був, Андрійку. Як там у тебе? Тарас казав, квартиру орендуєш хвилювалася бабуся, розливаючи чай.
У мене все добре, радісно сказав він. З Марією розлучилися, вона знайшла іншого й поїхала з ним до Харкова. Я аліменти плачу як слід. Оце, брате тобі, він дістав велику конверт, вам із Олесею, мій весільний подарунок. На весіллі ж не був, на заробітках був.
Що це? напружено спитав Тарас.
Гроші
Які гроші?
Вам на перший внесок, пояснив Андрій та передав конверт братові. Марія зїхала, квартира знов моя. А це я довго збирав, хотів купити ще одну житло Та не міг забрати в колишньої й сина. Вважайте це весільним подарунком.
За столом запала тиша. Потім усі радісно засміялися.
Дякую, брате, дякую, Андрію. Як ти вчасно
Олеся мало не плакала від радості, баба Софа обіймала старшого онука. Брати міцно обійнялися слів не треба було.
До осені Тарас з Олесею й донькою переїхали у нову двокімнатну квартиру в Києві. Катруся пішла в дитсадок поряд. Школа також була близько купили квартиру спеціально, думаючи про майбутнє, адже після дитсадка доведеться йти в школу.
Тарас так і працював у СТО. Ось так доля перевіряла молоде подружжя на міцність. І правильно казала баба Софа це все дрібниці життя, головне любов і щастя, щоб всі були здорові.
Дякую, що прочитали, бажаю усім добра та удачі!
