Дружина зібрала речі й зникла у невідомому напрямку
Та годі вже робити вигляд святої. Все буде добре, не хвилюйся. Жінки емоційні, покричить і заспокоїться. Головне, що головної мети досягнуто. Є син, рід не переривається.
Ксеня промовчала.
Остапе, Ксеня нахилилась вперед і понизила голос, ти тиждень тому казав, що подбав про вагітність Катерини. Що ти мав на увазі?
Остап відставив виделку і сперся спиною об стілець.
Та прямо так і мав. Вона ж пять років крутила мені головою: «Не готова», «карєра», «давай пізніше».
А коли це буде то пізніше? Мені вже тридцять два. Хотілося спадкоємця, нормальну сімю, як у людей.
От я і… підмінив її пігулки.
Ксеня оніміла.
Ти їй це сказав? Коли?
В той день, як вона пішла, пробурмотів Остап. Закричала. А я й кажу, мовляв, звикай, сама ж хотіла, а я лише допоміг.
Думав, відходить, усвідомить, що діватись нікуди. А вона… дика якась. Сумку схопила і подалась світ за очі.
***
На кухонному столі, прямісінько поряд із горою немитих пляшечок, лежала забута гребінка брата.
Ксеня дивилась на неї, відчуваючи, як у грудях закипає роздратування. «Чому скрізь такий безлад?!»
Малюк у ліжечку нарешті стих, але тиша не радувала за годину, дві все почнеться наново…
Вона поправила халат і взяла чайник. Лише місяць тому всі разом зустрічали Катерину після пологового будинку. Тоді Остап сяяв, бігав, сунув медсестрам величезні букети, а Катерина
Катерина виглядала, наче не додому, а на каторгу її ведуть.
Ксеня подумала: перші пологи, втома, гормони та й ще буде час поговорити.
Раптом у передпокої грюкнули двері брат повернувся з роботи. Він зайшов на кухню, на ходу розвязуючи краватку, і одразу поліз у холодильник.
Щось пожерти є? буркнув, не глянувши на сестру.
Там макарони в каструлі. І варені ковбаски.
Остапе, він щойно заснув. Тихше, добре?
Остап фиркнув, витягаючи тарілку.
Я втомився, Ксеня. Цілий день на ногах. Ті клієнти… душу вимотали.
Як твій журавлик?
Журавлик це твій син, Ксеня поклала чашку на стіл трохи сильніше, ніж хотіла. Його звати Тарас.
І три години без зупину кричав. Животик болить.
Та ти ж справляєшся, Остап байдуже знизав плечима і сів за стіл. Тобі ж не вперше, в жінок це у крові.
Мати з нами також одна крутилася, коли тато на шахті пропадав.
Ксеня прикусила губу. Хотілося кинути в нього тарілкою.
Вона живе тут тимчасово доки не розрахується за оренду свого маленького фотоательє, але за ці два тижні стала безкоштовною нянькою, кухаркою, домогосподаркою.
А Остап поводився так, ніби нічого не сталося. Мов це не його дружина зникла та забрала речі.
Катерина дзвонила? спитала Ксеня, спостерігаючи, як брат поспіхом ковтає вечерю.
Остап завмер із виделкою у роті. На обличчі майнуло роздратування.
Трубку не бере. Скидає. Уяви, кинула дитину… Це ж треба таке придумати…
Злиться, що її пігулки підмінив. Щоб швидше завагітніла.
Ти негідник, Остапе, тихо сказала Ксеня.
Що?! вирячився він. Я ж для сімї намагався! Працюю, гроші до хати несу!
А вона дитину кинула! Хто з нас винен?
Ти позбавив її вибору, Ксеня встала. Ти обманув людину, якій присягав у вірності.
Як мала би вона відреагувати? Дякую, коханий, що зламав мені життя?
Ой, почалося… відмахнувся Остап. Побіситься та й заспокоїться. Куди їй подітися? Дитина тут, речі тут.
Гроші закінчаться, приповзе сама. А поки… Ну ти ж допоможеш? Мені реально ніколи з ним возитись, квартальний звіт на носі.
Ксеня нічого не відповіла. Вийшла з кухні в дитячу.
Малий Тарас сопів, крихітні кулачки стиснуті. Ксеня дивилась на нього боляче щеміло серце.
З одного боку цей беззахисний хлопчик, ні в чому не винуватий. З іншого Катерина, яку затиснули у пастку.
Шкода обох…
Вона дістала телефон і відкрила месенджер. Катерина була в мережі три хвилини тому. Ксеня довго друкувала, стирала і знову писала.
Катю, це Ксеня. Я не прошу тебе повертатись до нього. Просто хочу впевнитися, що ти в порядку.
І… мені важко самій. Можемо поговорити? Без докорів?
Відповідь прийшла за десять хвилин.
Я в готелі. Через три дні їду у відрядження до Львова на три тижні.
Це спланувала ще до того, як… ну, давно.
Повернусь подам на розлучення. Я Тараса не кидаю, Ксеню.
Але не можу зараз там бути. Не можу на нього дивитись, розумієш? Я в ньому бачу Остапа!
Ксеня зітхнула.
Я розумію. Справді. Остап мені все розповів.
І як він? Пишається собою?
Мабуть, так. Переконаний, що ти повернешся.
Хай мріє. Ксеню, якщо зовсім не витримаєш скажи. Я зберу гроші на няню, буду переказувати на картку.
А до нього не повернуся. Ніколи.
Ксеня відклала телефон й важко видихнула. Треба шукати роботу, віддавати борги, будувати своє життя.
Але ж і Тараса брати на Остапа, який не знає, що й з чим у дитини, не мігла.
***
Наступні три дні тягнулися, як зимова ніч.
Остап приходив пізно, наїдався і одразу спати.
На всі прохання допомогти з дитиною кидав: Я втомився або Ти краще знаєш, як його заспокоїти.
Одного разу вночі Тарас так голосно розплакався, що Ксеня не витримала.
Вона зайшла в кімнату брата і клацнула світлом.
Вставай, промовила крижано.
Остап замружився, накриваючи голову подушкою.
Ксеню, йди. Мені о шостій вставати.
Мені байдуже. Йди заколихай сина. Він хоче їсти, а я вже не можу, руки трусяться від втоми.
Ти здуріла? Остап піднявся, розпатланий і злий. Ти ж для того тут і живеш! Я житло даю, комуналку плачу!
Ого! обурилась Ксеня. Значить, я тут за прислугу?
Ти називай, як хочеш, пробурмотів. Ось Катя повернеться тоді відпочинеш. А зараз працюй.
Ксеня тихо вийшла.
Ту ніч більше не спала. Сиділа на кухні, колисала люльку ногою й думала, як провчити брата. Остап розперезався геть.
Вранці, коли Остап пішов, Ксеня знову написала Каті.
Маємо зустрітися. Сьогодні. Поки його нема. Благаю.
Катерина погодилась.
Зустрілись у маленькому скверику недалеко від дому.
Катя виглядала виснаженою, бліда, з синцями під очима, схудла.
Вона підійшла до візочка й довго дивилась на сина. Її руки тремтіли.
Він виріс, прошепотіла вона. За ці два тижні так змінився…
Катю, він навіть тебе не впізнає, лагідно сказала Ксеня.
Я знаю, Катя закрила обличчя руками. Я ж не монстр… Я, мабуть, люблю його. Глибоко в душі відчуваю, що це мій син.
Та коли думаю, що мушу жити з Остапом, спати в одному ліжку з людиною, яка так підло зі мною вчинила… мені важко дихати.
А якщо без Остапа? спитала Ксеня.
Катя підняла голову.
Що ти маєш на увазі?
Він певен, що ти нікуди не дінешся. Вважає, що ти належиш йому разом із дитиною.
Та давай чесно: йому не син потрібний, а проект ідеальна родина.
Він жодної ночі не вставав, не знає навіть, скільки ложок суміші розводити. Йому був потрібен головний приз спадкоємець, а на виховання байдуже.
І що ти пропонуєш?
Ти їдь у відрядження, впевнено сказала Ксеня. Працюй, прийди до тями.
Я залишуся тут ще на три тижні. За цей час усе підготую.
Що саме?
Розлучення. Поділ батьківських прав. Катю, ти не мусиш повертатися. Знімеш квартиру. Я переїду до тебе, допоможу з Тарасом, поки ти на роботі.
Скоро з грішми все владнається, знайшла пару замовлень онлайн. Витягнемося вдвох. Без нього.
Катя дивилась недовірливо.
Ти підеш проти брата?
Він мені рідний, та він учинив підло. Не хочу бути співучасницею обману.
Думає, раз я тут, більше виходу не маю. Помиляється.
Катя мовчала, дивлячись, як сонячний зайчик скаче по кузові візочка.
А він? Дитину не віддасть так просто. Буде скандал.
Буде, кивнула Ксеня. Але ми маємо козир. Він сам зізнався, що підмінив пігулки. Якщо це випливе у суді, зі свідками… Я підверджу кожне слово.
Й про його допомогу в декреті також скажу.
Йому не дитина потрібна, а контроль. Як зрозуміє, що на Тараса потрібні реальні зусилля й час, сам відступить.
Легше зіграти роль кинутого батька-героя для друзів, ніж справді займатись малим.
Катя вперше за довгий час трохи посміхнулась.
Ти подорослішала, Ксеню.
Життя змусило, зітхнула. То як, згодна?
Так. Дякую тобі.
Три тижні минули швидко.
Остап ставав дратівливішим, помічав, що сестра вже не кидається з тарілкою, як тільки він переступає поріг.
Катя коли повертається? спитав увечері, кидаючи портфель на диван.
Завтра, коротко кинула Ксеня, притискаючи до себе Тараса.
Нарешті. Може, в нормальний ресторан сходимо, а то я вже втомився твої макарони їсти.
Треба їй щось подарувати, щоб не бурчала. Перстень чи сережки… Жінці це до вподоби.
Ксеня дивилась на нього майже з огидою.
Ти справді думаєш, що прикраса щось виправить?
Ой слухай, Остап підійшов, хотів поплескати по плечу, але вона відсахнулась. Та перестань уже з цим! Все налагодиться. Всі жінки відходять. Мета досягнута є син, рід триває.
Ксеня мовчала.
***
Наступного ранку Катя приїхала тоді, коли Остап був на роботі. В квартиру не заходила, чекала внизу, в машині. Ксеня ще наперед склала всі дитячі речі, свої валізи й найнеобхідніше.
Довелося спускатися тричі. Тарас мирно спав у автокріслі.
Коли остання сумка була внизу, Ксеня ще вийшла нагору лишити ключі.
Вона залишила їх на кухонному столі, саме на те місце, де недавно лежала гребінка Остапа. Поряд поклала коротку записку.
Остапе, ми пішли. Не шукай Катю, вона звяжеться з тобою через адвоката. Тарас з нею. Я теж.
Ти хотів сімю та забув, що вона будується не на маніпуляціях, а на довірі.
Макарони у холодильнику. Далі справляйся сам.
І вони поїхали.
Катя зняла маленьку, але затишну квартиру на іншому кінці Києва. Перші дні були важкими: Тарас вередував, Катя часто плакала, Ксеню обривали дзвінки й сердиті повідомлення від брата.
Остап репетував у слухавку, лаявся, погрожував судом, обіцяв залишити без копійки й відібрати Тараса.
Ксеня слухала спокійно.
Вони витримали.
Остап побісився ще кілька днів і якось зник із поля зору.
Розлучення з Катею відбулося в суді. На засіданні Остап жодного слова не промовив про бажання виховувати сина сам.
Ксеня не помилилася братові ні турботи, ні мороки не хотілося, легше платити аліменти, ніж реально займатися дитиною.
Зустрічей із нащадком він не домагався.
***
Так це було. Минув час, хто забув, а хтось і памятає, як непросто родина Ксені вчилася по-новому без чоловічої зверхності, без обману, без ілюзій. Але з довірою і любовю. Як у справжній українській родині.
