Оксана стояла біля відчиненого холодильника, тримаючись обома руками за скроні. Знову! Її чоловік іще раз умудрився все зїсти. Вона не розуміла, куди поділися ті продукти, що купила день тому. Лише встигла зварити борщ, приготувати деруни усе зникло, наче й не було.
Розмови з чоловіком нічого доброго не давали щоразу закінчувалося сваркою. Додатково її дратувало, що він, другий місяць поспіль, сидить без роботи, а вона тягне все господарство на собі, працюючи з ранку до ночі, і витрачає останню копійку на їжу, яка щезає зі швидкістю блискавки. Оксана вже звикла жувати чорний хліб із цибулею й пити бліду каву без цукру. Сил після роботи не залишалося, а чоловік, здавалося, вважає, що дружина мусить приходити додому ситою.
Завтра я їду в село. Потрібно допомогти Артему! кричав чоловік із кімнати.
Оксану це взагалі не зачіпало їй було зле. Вранці вона прокинулася з температурою, тож вирішила залишитися вдома. Прийняла пігулки й лягла у ліжко.
Її розбудили голосні звуки з кухні. Хтось гучно бряжчав кришками каструль, раз у раз відчиняв холодильник. Шум не вщухав ще й пісні наспівували. Оксана піднялася й, ледве тримаючись на ногах, пішла на кухню. Там була сестра чоловіка Наталя, із якою Оксана не спілкувалася вже кілька років.
Наталя була впевнена, що її брат повинен забезпечувати не лише свою сімю, а й її та її дітей. Родинний бюджет часто страждав, коли чоловік допомагав сестрі. Вона швидко перебрала продукти й почала складати їх у пакети.
О, здоровенька була! сказала Оксана.
А чого ти не на роботі? злякано відповіла Наталя.
Я захворіла. Мій чоловік знає, що ти у нас?
Сам мені ключі залишив.
То виходить, це не чоловік має вовчий апетит, а це в тебе руки довгі та хапкі.
Це ж мій брат, я маю право забрати їжу для своїх дітей!
Тільки твій брат грошей не приносить і нічого не купує. Мене не влаштовує, що я годую дві родини, навіть не знаючи про це.
Ой, та хіба ти не розумієш я сама не витягну! Мені вибачатись за ту ковбасу?
Віддай ключі, бо викличу поліцію. Мабуть, забула, що твій брат не має нічого спільного з цією квартирою.
Та ти поліцію заради тієї дешевої ковбаси викликатимеш? Ну й на здоровя! Бери свої ключі, скупа жінко! Скажу брату, що має круту жінку.
То нічого, скоро знайде собі іншу.
Оксана не витримала сльози покотилися по її щоках. Виходило, що весь цей час з неї зробили дурепу. Хто б повірив, що це зовиця регулярно тягне продукти додому, очищаючи холодильник, а лишає лише шмат чорного хліба? Найбільше боляче було усвідомлювати, що чоловік усе це бачив і покривав сестру, прикриваючись своїм «ненажерливим» апетитом.
Оксана й не дивувалася: яка свекруха такі й діти. Родичі й раніше могли зявитися у будь-який момент і забрати все, що хотіли, навіть не питаючи дозволу. Довго думала, що має робити далі, а потім набрала чоловіка сказала, що буде подавати на розлучення.
Дай мені повернутися, поговорімо, не відштовхуй мене, просив чоловік.
Говорити більше нема про що. Я і так усе зрозуміла.
Такі люди не змінюються, шкода лише за втрачені роки молодості. З тієї хвилини чоловік став для неї чужим. Вона мала покласти край цьому ще раніше.
