Слухай, таку історію маю, сам би не придумав. Уявляєш, всі думали, що Ганнуся трохи наївна, дурненька. З чоловіком вона жила аж пятнадцять років, у них було двоє дітей Соломійці вже чотирнадцять, а Маці сім. А чоловік її, Пилип, ходив наліво просто як до магазину навіть не ховався особливо. Перший раз зрадив їй ще на другий день після весілля, з офіціанткою з ресторану-садиби тут, під Львовом. А далі й рахунок втрачався. Подруги не раз намагалися Ганні очі відкрити, а вона посміхнеться так лагідно й мовчить.
Ганна працювала бухгалтером на місцевій фабриці дитячих іграшок, мала мізерну зарплату у гривнях, зате роботи як снігу на Колимі. Бувало, й по суботах-з неділями залишалася, а під час звітностей то взагалі додому могла не встигати ночувати.
А Пилип заробляв добре. Але господиня з Ганнусі, як він любив казати, так собі. Давав гроші все одно вічно немає що поїсти, в холодильнику тільки борщ і макарони з котлетами. І далі таке життя. Усі в селі дивувалися, коли бачили Пилипа щоразу з новою красунею, а ще приходив додому сухий хоч пральки запускай.
Ох, дурна ж та Ганка, навіщо терпить того зрадника, шепотіли сусідки.
На десятий день народження Маці Пилип приходить додому й каже:
То таке, Ганно, я подаю на розлучення. В любови у мене нова історія, ти мене вже не влаштовуєш.
Ну, добре, я згідна, спокійно відказала Ганна.
Пилип ледь з крісла не впав чекав скандалу, істерик, сліз. А вона тихо зібрала його речі й сказала:
Завтра зайдеш, лишиш ключ під килимком. Я тобі не заважатиму.
Здивувався Пилип такій поведінці, але відмахнувся думав уже про нове життя, без дітей і вже набридлої дружини.
На другий день привів додому свою коханку. Лізе під килимок а там нема ключа. Настрій підупав, але вирішив замки поміняю, справа житейська. Та коли намагався відкрити двері своїм ключем нічого не вийшло. Натискав на дзвінок. Двері відчинив кремезний чоловік у халаті і капцях.
Чого треба? питає.
Це моя квартира, невпевнено буркнув Пилип.
А документи маєш? Якщо ні вибачай, спокійно відказав дядько.
Документів на квартиру у нього з собою, звісно, не було. Тут згадав у паспорті ж є прописка! Приніс його, показав чоловікові, а той, усміхаючись, простягає назад:
Давно дивився свій паспорт?
Пилип лихоманково відкриває а там штамп про виписку, датований ще два роки тому. Ну, все, шансів нема. На вулицю не впускають, ні до чого не допускають. Жену набирає поза зоною.
Думає, почекаю її біля прохідної фабрики та ні, кажуть, Ганна тут рік як не працює. Дочка Соломійка десь за кордоном вчиться, а син? Може, в школі Та й тут облом хлопець перейшов до іншої школи, а фамілю нову не кажуть. Він узагалі, виявляється, не знає нічого про життя дітей.
Пилип в розпачі сів на лавку біля багатоповерхівки і голову в руки Як так? Наче сама тінь, непомітна Ганна, змогла таке провернути! Він навіть гадки не мав, як вона продала квартиру. Думає: та буде суд там усе вирішиться.
На розлучення приперся сердитий, впевнений, що викриє шахрайку й усе відсудить. І тут усе стало на свої місця. Виявилося, що два роки тому, коли він закрутив роман із Лізою красунею з модного салону сам видав Ганні генеральну довіреність на всі справи, бо йому було не до підписів і документів. Ганна все оформила, прописку він втратив Тепер нічого не лишилось.
Думав буде хоч аліменти платити, а він їй фігу покаже. Та Ганна подає заяву на оскарження батьківства! Обидві дитини не від Пилипа. Вона сама бачила, як він її зрадив на весіллі, і того ж дня стала діяти на зло обирала шлях помсти: змінила з іншим, всі гроші ховала, діти жили біля бабусі, їли там, гуляли, а вдома пусто. Мама Ганни благала її спинитись помста зруйнує і її, і дітей. Але Ганна йшла до свого. Здала ДНК тести (хоч і так знала, що й до чого) і шокувала чоловіка.
А найбільше Пилипа підкосило, коли Ліза дізналась, що він тепер без квартири і наче й не було такої Лізи. Ось так і залишився він із нічим, та ще й сам не свій.
Пам’ятай, друже: не чіпай по-справжньому ображену українку її гнів може тебе знести в секунду.
