— Мамо, відчини двері! Мамо, ну будь ласка! — кулаки сина лунали об металеву поверхню з такою силою, що здавалося, ось-ось зірвуться з петель. — Я знаю, що ти вдома! Машини немає, отже, нікуди не поїхала!
Оксана Миколаївна сиділа у кріслі спиною до дверей і міцно стискала у долонях чашку з холодною чаєю. Руки тремтіли так, що порцеляна дзвеніла о блюдце.
— Мамо, ну що сталося? — голос Дмитра був все більш розпачливим. — Сусідки кажуть, ти вже тиждень нікого не впускаєш! Навіть Олену не пустила!
При згадці про невістку Оксана Миколаївна мимоволі скривилася. Олена. Його кохана Оленка, заради якої він готовий був на все. Навіть на те, що трапилося минулого четверга.
— Мамо, я викличу майстра! — погрожував Дмитро. — Виламаємо замок!
— Не смій! — нарешті викрикнула Оксана Миколаївна, не обертаючись. — Не смій до мене торкатися!
— Мамо, але чому? Що трапилося? Поговори зі мною!
Оксана Миколаївна заплющила очі, намагаючись зібрати думки. Як пояснити синові те, що вона випадково почула у коридорі поліклініки?
— Мамо, будь ласка, — голос Дмитра став тихішим, благальним. — Я за тебе хвилююся. Олена теж хвилюється.
Олена хвилюється. Авжеж. Боїться, що плани розваляться.
— Іди, Дмитро. Іди і більше не приходь.
— Мамо, ти хвора? Температура є? Давай викличу лікаря.
— Не потрібен мені лікар. Потрібно, щоб ти мене залишив у спокої.
Оксана Миколаївна підвелася з крісла і підійшла до вікна. У дворі стояв Дмитро, розмовляючи по телефону. Напевно, дзвонив своїй Олені, розповідав, що мати знову бузує.
Син підняв голову і побачив її у вікні. Помахав рукою, показуючи, що йде догори. Вона відступила від вікна і знову сіла у крісло.
За хвилину стук повторився.
— Мамо, я з Оленою. Відчини, будь ласка.
Оксана Миколаївна стиснула зуби. Отже, привів її. Свою дружину, яка так дбайливо обговорювала їхнє майбутнє.
— Оксано Миколаївно, — почувся м’який голос невістки, — це Олена. Відчиніть, будь ласка. Дмитро дуже переживає.
Яка акторка. Навіть голос міняє, коли треба.
— Ми принесли вам продукти, — продовжувала Олена. — Молоко, хліб, ваші улюблені медовики.
Медовики. Оксана Миколаївна гірко посміхнулася. Місяць тому Олена дізналася, що свекруха любить медовики з волоським горіхом, і тепер постійно їх купувала. Така що́ турботлива.
— Оксано Миколаївно, ну скажіть хоть щось, — голос Олени став тривожним. — Ми ж хвилюємося.
— Хвилюєтеся, — повторила Оксана Миколаївна, але так тихо, що за дверима не почули.
— Мамо, я не піду, поки ти не відчиниш! — заявив Дмитро. — Стоятиму хоч цілу ніч!
Вона знала, що син не жартує. Він завжди був упертим, ще з дитинства. Якщо щось задумав — доб’ється свого.
— Гаразд, — нарешті сказала вона. — Але тільки ти. Один.
— Що? — не зрозумів Дмитро.
— Олена хай іде додому. Поговорю лише з тобою.
Оксана Миколаївна почула, як вони щось шепочуться за дверима.
— Мамо, але чому? Олена ж теж переживає.
— Тому що я так сказала. Або ти один, або ніхто.
Ще трохи шепоту, потім голос Олени:
— Добре, Оксано Миколаївно. Я піду. Дмитро, подзвони, коли все з’ясуєш.
Оксана Миколаївна зачекала, поки затихнуть кроки Олени по сходах, повільно підійшла до дверей і повернула ключ.
Дмитро увірвався у квартиру, немов ураган, одразу обійняв матір і почав оглядати.
— Мамо, ти схудла! Така бліда! Що трапилося? Захворіла?
— Не хворіла я, — вивільнилася з його обіймів і пішла на кухню. — Чаю будеш?
— Буду, — син сів за стіл і уважно дивився на матір. — Розкажи, що відбувається. Чому ти тиждень сидиш вдома? Чому двері не відчиняєш?
Оксана Миколаївна поставила чайник і обернулася до сина.
— А навіщо мені двері відчиняти? Якого добра чекаю?
— Мамо, до чого тут добро? Тобі ж і в магазин треба, і до лікаря…
— В магазин ходить сусідка Надя. Список залишаю, гроші даю. А до лікаря не збираюся.
— Чому не збираєшся?
Вона налила окріп у чашки, поклала цукор.
— Бо минулого разу наслухалася там такого, що краще б не чула.
Дмитро нахмурився.
— Що ти чула?
— Твою дружину чула. З подругою розмовляла по телефону. Думала, мене поряд нема.
— І що вона говорила?
Оксана Миколаївна сіла навпроти сина і довго дивилася йому в очі. Такі знайомі очі, як у покійного чоловіка. Добрі, чесні. Невже ця людина здатна на таке?
— Говорила про те, як вони мою квартиру продаватимуть. Як мене у будинок для літніх відправлять. Як гроші витратять.
Дмитро поблід.
— Мамо, ти щосДвері залишилися відчиненими лише для тих, хто приходив з щирістю в серці, а решта навчилася, що справжня родинна теплота не має ціни.
