Одна душа на двох
Коли в родильному домі зявилися дві однакові як дві краплі води доньки, Маряна спочатку відчула легкий жах. Хоча вона й знала, що чекає на близнят, але коли їх принесли на годування й залишили з нею в палаті, серце похолонуло.
«Як я їх розрізнятиму? думала вона, тримаючи дочок на руках. Знати, що вони будуть, одне, але бачити їх, таких схожих, моїх золотеньких…»
Але згодом Маряна знайшла спосіб: вона впізнавала дівчаток за ледь помітними для себе ознаками. Решта ж постійно плуталися.
Соломія й Олеся росли разом, нерозлучні, як дві ягідки з однієї гілки. Ходили в садочок, потім до школи. В старших класах вони вже знали, що про близнюків існує безліч легенд. Наприклад, у давніх словян близнюки вважалися дітьми долі. А ще казали, що в них одна душа на двох, що вони думають і відчувають одне й те саме.
Так воно й було: коли хворіла Соломія, Олеся завжди захворювала слідом. Вони потрапляли в однакові ситуації, їх постійно плутали, навіть коли виросли. Навіть хлопці їм подобалися одні й ті самі.
Настала пора закінчувати школу. Обидві вчилися добре й готувалися до вступу у виш. Але в новорічні свята Олеся раптом захворіла їй було дуже погано. Соломія чекала, що ось-ось захворіє теж, але час минав, а сестра страждала сама. Батьки відвезли доньку до лікарні на обстеження. Лікарі поставили жахливий діагноз хворобу крові.
«Треба було звертатися раніше, сказали вони. Хто ж їде до лікарні, якщо нічого не болить?»
Олеся боролася шість місяців, а навесні її не стало. У той момент Соломія була в школі, але раптом відчула різкий біль у грудях серце дико калатало, ніби хотіло вистрибнути. Вона ледь не втратила свідомість.
Батьки боялися за доньку. Чи витримає вона втрату сестри? Соломія теж чекала ось-ось захворіє, як Олеся. Її терміново відвезли в лікарню, але обстеження показало: вона здорова.
Усі в родині важко переживали смерть Олесі. А Соломія не переставала питати:
«Чому це сталося з нею? Чому не зі мною?»
Вона відчувала, що втратила частину самої себе.
Мати хвилювалася:
«Доню, у тебе випускні іспити. Постарайся здати добре. Тепер ти маєш жити за себе й за сестру.»
Соломія зібралася й здала іспити на відмінно.
Після трагедії минув час, і одного вечора дівчина сказала матері:
«Мамо, я вирішила вступати до медичного. Я відчула, що хочу боротися з цими проклятими хворобами.»
«Що ж, доню, ми з татом підтримаємо тебе», обійняла її Маряна.
Згодом біль затих, але Соломія не переставала сумувати за сестрою. Ніхто не розумів її так, як Олеся.
«Мамо, моє життя поділилося на «до» й «після», говорила вона.
Мати розуміла в неї було те саме.
Минали роки. Соломія вже закінчувала інститут, коли зустріла Юрка. Вперше за довгий час вона знову почала щиро сміятися. Кохання надихнуло її на нове життя.
Одного разу їй приснилася Олеся. Сестра махала рукою, ніби хотіла щось показати. Соломія прокинулася в паніці Олеся ніколи не являлася їй у снах.
«Треба поїхати на могилу, поставити свічку в церкві», вирішила вона.
По дорозі в інститут вона подзвонила Юркові:
«Вибач, після пар поїду на кладовище. Мені треба.»
«Розумію, кохана», відповів він.
На останніх парах скасували заняття. Соломія зраділа встигне й до Юрка заїхати. Він буде здивований, адже сьогодні його вихідний.
Двері його квартири виявилися незамкненими. Вона увійшла й застигла: Юрко сидів з іншою дівчиною.
«Соломія?!» схопився він.
«Більше не хочу тебе бачити», кинула вона й вибігла.
Згодом вона зрозуміла: як добре, що дізналася зараз, а не після весілля.
Юрко намагався благати прощення, але вона була непохитна.
«Ти мені огидний. Іди геть.»
Незабаром він зник, але друзі розповіли:
«Твій Юрко позичив у нас гроші й сказав, що ти за нього віддаси.»
Соломії довелося розплачуватися. Але це лише переконало її: вона вчинила правильно.
Тоді вона згадала свій сон. Олеся намагалася попередити її.
Час минав. Соломія закінчила інститут і працювала в лікарні. Одного вечора, їдучи на нічне чергування, вона раптом почула, як двигун заглох.
«Ну от і приїхали», зітхнула вона, відчинила капот, хоча й не розумілася в машинах.
Вона знову сіла за кермо і раптом «Тойота» завелася.
«Дівчинко моя, засміялася Соломія. Я вже думала, доведеться чекати допомоги.»
Проїхавши кілька сотень метрів, вона побачила жахливу аварію. Чотири машини.
«Це ж там, де в мене двигун заглох…»
У лікарні медсестра Іринка плакала:
«Мій брат загинув у тій аварії.»
Соломія похолола. Вона зрозуміла: це
