**Видих**
Вчора Катрі виповнилося 47. Два роки тому її життя переломилося. Отака банальна фраза, а як точно влучає!
Катя знайшла сукню за кілька днів до дня народження. Подзвонила мамі, розказала, що купила голубу. Матір вимагала негайно показати її в дії. Коли Катя вдягла сукню, мама аж захлипнула від захвату. «Ти в ній просто лялька! Але ж вона не голуба, а бірюзова!» Дивне покоління. Мабуть, тому, що вони ходили до швачок, обговорювали фасони, підбирали тканини. І кожна сукня колись була подією.
Отже, сукня кольору бірюзи, усвідомивши, що вона не «якась там голуба», чекала виходу в світ.
На цей день Катя запросила всіх небагатьох родичів та друзів. У ресторані для них накрили столик у затишному кутку залу.
Наталка, її кузина, тост говорила хвилин десять. Розказувала, як у шістнадцять вони напилися і ловили таксі. І не могли згадати, як відмінюється слово «костел». І п’ять разів пояснювали водієві: «Та що ви не розумієте? Ми жили біля костла! Біля Костла! Село-Їжачки! Їдьте в центр — там покажемо!» І запропонувала всім напитися до втрати пам’яті, щоб не морочитися з адресою. Але її романтичний запал притупили, нагадавши, що всі живуть у тій же готелі, де й ресторан. «Ну от, і романтики під ніс», — сміялася Наталка. А її чоловік додав: «Ми перестали лазити у вікна до коханих! Але тільки тому, що у нас москітні сітки. А так — ще як лазили б. Особливо я». «Звичайно, у вас же одноповерховий будинок», — підколола Катя. Всі реготали.
Потім тост промовив Олексій, чоловік Іринки, другої кузини. Олексій згадав їхню поїздку в Карпати сто років тому. Спочатку всі несподівано почали вигравати в казино. А потім прогрузили все до останньої копійки. І коли вийшли, Катя сказала: «Що б ви без мене робили? Я приховала п’ятдесят гривень на горілку та закуску». І всі пішли у готель гуляти на ці гроші, а потім гуляли вздовж річки і співали «Червону руту». «То вип’ємо за чудову жінку, яка врятувала нас від сухотного голоду!» Мамин чоловік, Геннадій Ігорович, пошкодував, що в ресторані немає ваг, бо міг би зважитися на брудершафт. І всі заспівали «Червону руту», поступово знижуючи голос, як у тієї знаменитої сцені в лазні.
Вечір вийшов чудовий. Чоловік, правда, тосту не говорив, але він ніколи й не вмів. Він ж і сам жартував, що не оратор, а айтішник.
Вранці всі домовилися поснідати разом і прогулятися парком. До вечора роз’їхалися, і Катя з чоловіком лишилися вдома наодинці.
Чоловік, дивлячись у кут, де стояв комп’ютер, сказав, що треба поговорити. І Каті раптом стало моторошно. Взагалі, весь день вона відчувала себе не в своїй тарілці. Думала, що, здається, й не багато пила, а ось — трусить ізсередини. Чоловік повідомив, що зустрів іншу жінку і йде. Просто не хотів псувати свято.
Наступний рік став роком літери «П». Переміни, переїзд, плач, прострація, п’янки, плач…
А на 46-й день народження Катя вирішила змінити букву. Прокинулася і пішла гуляти вздовж річки. Навіть у найважчі дні вона намагалася робити ранкові прогулянки. Був холодний січневий день. На березі нікого. І ця свіжість, самотність, а може, енергія води — якось підняли її зсередини, і вона раптом точно відчула, що одужала. Ніколи не вірила в усі ці енергетичні прибамбаси, а тут фізично відчула, як темрява й погана злипали.
Та в неї досі не виходило зробити повний видих.
Катя вирішила, що наступний рік буде роком «Н». Нові знайомства, нова «я», але пасаран!
Того ж дня вона зареєструвалася на сайті знайомств. З усіх, хто написав, справді сподобався один чоловік. Вони познайомилися. Це був рік тому.
Навіть не віриться, як за рік її життя знову так різко змінилося. Цікаво, чи видно це по лініях долоні? Може, у неї лінія життя переривається і починається знову? Прямо сьогодні. Катя із задоволенням вдихнула ранкове повітря, але повністю видихнути ще не виходило.
Катя подзвонила мамі попрощатися.
«Я розказала Олені, що ти збираєшся у подорож, і вона дуже хоче, щоб ти переночувала в них», — сказала мама.
«Добре, я їх обожнюю. Думала їхати прямо на Закарпаття, але зупинюся у них у Львові. Так і відстань зручна — звідти до гір уже близько, і до обіду я вже буду у Колій».
«Коліями» всі друзі звали Олега й Оксану Колісників через три «о» в іменах і прізвищі. І вони лишилися «її» друзями.
До вечора другого дня Катя дісталася Львова. Олена й Фелікс вже накрили стіл й попередили, щоб не переїдала закусками, бо буде сюрприз. А за два мксини увійшов «сюрприз». Олена сказала:
«Катрусю, знайомся — це Віктор. Наш сусід. На жаль, збирається переїжджати до нас на Полтавщину. Але сьогодні приготував для«Але сьогодні він приготував для нас смаженого коропа за секретним рецептом», — додала Олена, і Віктор з посмішкою простягнув Катрі руку, а вона здивовано зрозуміла, що вперше за останні роки її серце забилося так, ніби знову було шістнадцять.
