Геть з моєї квартири! сказала мама.
Геть, цілком спокійно повторила мати.
Олеся скривила іронічну посмішку й відкинулась на спинку стільця вона була впевнена, що мама звертається до подруги.
Геть з моєї квартири! Ганна повернулась до доньки.
Марічко, ти бачила допис? подруга буквально влетіла на кухню, навіть пальто не скинула. Олесина народила! Три чотириста, п’ятдесят два сантиметра.
Копія татуся, та ж кирпа носика. Я вже весь базар оббігла, бодіків накупила! Ти чого така сумна?
Вітаю, Ганю, рада за вас, Марія встала, щоб налити подрузі чаю. Сідай, хоч пальто зніми.
Ой, нема коли засиджуватись, Ганна присіла на край стільця. Стільки маю справ, стільки всього треба! Олесечка молодчинка, все сама, власноруч.
Чоловік у неї золотий, ось квартиру у кредит взяли, ремонт доробляють. Пишаюся, так виховала!
Марія мовчки поставила чашку. Ага, гарне виховання… Якби ж Ганя знала…
***
Рівно два роки тому, посеред зимового клопоту й сну, Олеся, дочка Ганни, явилась до Марії без дзвінка очі пяні від сліз, руки як осикове листя.
Тітко Маріє, лиш, не мамі, благаю! Якщо вона дізнається серце її не витримає, хлипала Олеся, жмакаючи мокру хустку.
Олесю, спокійно, розповідай, Марія тоді справді злякалась.
Я… я на роботі… Олеся схлипувала. В колеги з торби гроші зникли. Пятдесят тисяч гривень.
А камери зняли, як я заходила в кабінет, коли нікого не було. Я не брала, чесно слово!
Але сказали: або завтра віддаю до обіду пятдесят тисяч, або заяву напишуть.
Ще й “свідок” знайшовся, нібито бачив, як я гаманець заховала.
Це підстава, тітко Маріє! Але хто мені повірить?
Пятдесят тисяч?! нахмурилась Марія. Чому до тата не звернулась?
Була в нього! Олеся захлинулась новим риданням. Сказав, сама винна, що й копійки не дасть, “раз уже така дурна”.
Сказав: «Йди в поліцію навчать тебе життя!»
Не пустив у квартиру, крізь двері накричав.
У мене більше ні до кого йти нема. Я двадцять тисяч маю, збирала. Не вистачає ще тридцяти.
А мамі чому не кажеш? Вона ж твоя мама.
Не можна! Мама зїсть мене! Вона і так усе життя твердить, що я її ганьба, а тут ще крадіжка…
Вона ж у школі працює, її всі знають.
Дай позичити ті тридцять, прошу! Клянусь, щотижня дві-три тисячі буду віддавати! Я вже іншу роботу знайшла!
Благаю, тітко Маріє!
Марії стало боляче жаль дівчини. Двадцять а вже така пляма на житті. Батько відвернувся, мати, мабуть, з головою розвітається…
Хто не помиляється? подумала Марія.
Олеся зі сліз не виходила.
Добре, зітхнула Марія. Є у мене ці гроші. Відкладала на зуби, та вже потерплять мої зуби.
Тільки пообіцяй це востаннє. Раз боїшся, мамі нічого не скажу.
Дякую! Дякую! Ви мені життя повернули! Олеся кинулась на шию.
Перший тиждень Олеся справді принесла дві тисячі. Прийшла радісна: “Все влаштувалось, справи до поліції нема, на новій роботі добре!”
А потім… потім просто зникла. Місяць, два, три. На родинних святах Марія бачила Олесю у Ганни, та Олеся була, як чужа строге “добрий день” й усе.
Марія не тисла думала: “Молода, соромно, тому й тікає.”
Вирішила забудити той борг. Тридцять тисяч не варте дружби. Проїхали.
***
Чуєш мене? Ганна махнула рукою перед обличчям Марії. Про що ти задумалась?
Та своїми клопотами, Марія похитала головою.
Слухай, Ганна знизила голос. Бачила Ксеню, памятаєш, наша сусідка з пятого? Вчора в сільпо підійшла. Дивна якась.
Питає, як Олеся, чи віддала вже борг. Я не зрозуміла, про що вона.
Кажу, що Олеся самостійна, заробляє. А Ксеня якось криво усміхнулась і мовчки відійшла.
Ти не знаєш, може, позичала у неї щось?
Марію скрутило зсередини.
Не знаю, може, дрібязок.
Ну, бувай, треба ще до аптеки, Ганна поцілувала в щоку й відлетіла.
Ввечері Марія не витримала. Поїхала до Ксені.
Привіт, Ксеню. Слухай, про який борг ти Ганю питала?
У відповідь важке зітхання.
Ой, Маріє… Я вже думала, ти знаєш. Ти ж до них ближче всіх.
Два роки тому Олеся прилетіла, вся в сльозах. Казала, що на роботі її у крадіжці звинуватили.
Або повертає тридцять тисяч, або тюрма. Мамі не казати сльози.
Я, дурепа, позичила їй ці гроші. Обіцяла, що за місяць віддасть. І зникла
Марія стисла кулак.
Тридцять тисяч? Саме тридцять?
Саме так. Потім за пів року повернула пятсот гривень і зникла.
А згодом Віра з третього підїзду розповіла, що до неї теж Олеся з такою ж історією прибігла.
І Віра дала сорок тисяч.
І ще Галина Петрівна, колишня їхня вчителька ту «рятувала» від тюрми і пятдесят дала.
Стій… Марія опустилась на диван. Що ж виходить? Вона всім одну й ту ж казку розповідала?
Виходить так, голос Ксені став камяним, Зібрала “данину” з кожної. З кожної по тридцять-сорок тисяч.
Байку про крадіжку вигадала, щоб на жалість брати. Ми ж усі Ганю поважаємо… мовчали, бо не хотіли її засмучувати.
А на отримані гроші, мабуть, відпочивала вже за місяць фото з Єгипту в соцмережах виставила…
Я їй теж дала тридцять, тихо додала Марія.
То нас таких чоловік пять чи шість, Ксеня пирхнула. Це вже не випадковість, а чисте шахрайство.
А Ганя нічого не знає. Ходить, пишається донею-красунею…
Марія поклала слухавку. В голові клекотіло. Їй було не шкода тих грошей. Гидко стало від того, як цинічно двадцятирічна дівчина обдурила жінок, спираючись на їхню довіру.
***
Наступного дня Марія рушила до Ганни не сваритись, а просто подивитись Олесі в очі.
Та саме повернулась з пологового, поки в її іпотечній “хрущовці” тривав ремонт, гостювала в мами.
О, добрий день, тітко Маріє! Олеся натягнуто всміхнулась. Заходьте. Чаю?
Ганна метушилась біля плити.
Ой, Марійко, сідай до столу. Чого не попередила?
Марія сіла навпроти.
Олесю, спокійно промовила. Я ось з Ксенею вчора говорила. І з Вірою. І з Галиною Петрівною. Новий гурток у нас тепер «Допомога постраждалим».
Олеся посіріла, перевела погляд на маму, яка стояла спиною.
Про що це, Марійко? Ганна озирнулась.
Олесі відомо. Марія дивилась просто дівчині в очі. Згадуєш, Олесю, ту некрасиву історію два роки тому? Коли ти в мене тридцять тисяч позичила? І в Ксені тридцять, і у Віри сорок, і у Галини Петрівни пятдесят.
Ми всі тебе “рятували” від тюрми. Кожна думала, що тільки вона знає твій секрет.
В руках Ганни задрижала каструля, на плиті зашкварчало.
Які пятдесят тисяч? Ганна поволі поставила каструлю. Олеся?! Ти гроші в моїх подруг брала? У Галини Петрівни навіть?!
Мамо, це не те… Я… все майже повернула…
Нічого не повернула! жорстко відповіла Марія. Принесла мені дві тисячі і зникла.
Ти зібрала з нас близько двохсот тисяч просто так. Ми мовчали шкода було твою маму.
Але вчора зрозуміла жаліти треба нас.
Олеся, поглянь на мене! Ти вигадала цю історію, щоб забрати гроші в кожної моєї подруги?
Мамо, мені справді потрібні були гроші на переїзд! Ви ж мені нічого не давали!
Тато й копійки не дав а мені життя починати треба було!
Що тут такого? У них грошей повно, я ж не останнє взяла…
Марії стало огидно. Ось як…
Вибач, Ганю, що зараз це вивалюю. Я більше не можу ховати.
Не збираюсь покривати це. Вона нас усіх обдурила.
Ганна затремтіла, сперлась на стіл. Її плечі тремтіли.
Геть, абсолютно спокійно сказала вона.
Олеся розтягнула посмішку і відкинулась на стілець думала, що мама виганяє подругу.
Геть з моєї квартири! Ганна повернулась до доньки. Збирай речі, йди до чоловіка. Більше тут тебе не буде!
Олеся зблідла:
Мамо, у мене дитина! Мені не можна нервуватись!
У тебе більше немає матері. Мати була у чесної дівчини. Ти крадійка.
Галина Петрівна… Божецько… Вона ж мені щодня дзвонила, питала про Олесю і жодного слова! Як мені тепер в її очі дивитись?
Олеся схопила сумку, шарпнула рушника, штурхнула колиску з дитиною й вилетіла з квартири.
Ганна сіла на табуретку, закрила обличчя руками. Марії стало соромно.
Пробач, Ганю…
Ні, Марійко…. Це ти мені пробач. Що таку… людину виростила. Я ж вірила, що сама всього досягла, а вона… Господи, яка ганьба…
Марія погладила подругу по плечу, а Ганна заливалась слізьми.
***
За тиждень Олесин чоловік, блідий змарнілий, обїхав усіх «кредиторок», вибачався, опускав очі: повернемо гроші.
І таки почалися перекази: пятдесят тисяч Галині Петрівні за доньку Ганна віддала сама.
Марія не вважає себе винною. Обманщиця мусить отримати по заслузі. Правда ж?..
