Гаразд, хлопці, ловити рибу ще встигнемо, вирішив Тарас і взяв у руки підсаку. Треба врятувати нещасну тварину.
Тарас керував човном по спокійних водах Дніпровського водосховища, а його пасажири місцеві рибалки із задоволенням закидали вудки. День видався ідеальним: сонце яскраво сяло, легкий вітерець граючи коливав хвилі, а риба добре йшла на гачок.
Тарасе Івановичу, а он там щось на воді? раптом скрикнув один із чоловіків, показуючи вдалечинь.
Капітан прижмурив очі, вдивляючись у водну гладь:
Наче птах Та ні, щось дивне.
Коли човен підійшов ближче, усі ахнули. У воді, ледве тримаючись на поверхні, метушився кіт. Рудий, наскрізь мокрий, зовсім безсилий.
От так диво! похитав головою Тарас. Як він сюди потрапив? До берега ж щонайменше кілометр!
Може, з човна впав? припустив один рибалка.
Або течія занесла, додав другий.
Кіт жалібно нявкнув і спробував пливти до них, але сили вже залишали його.
Ну що ж, хлопці, риба почекає, вирішив Тарас і взяв підсаку. Бідолагу треба витягти.
Виявилось нелегко кіт лякався, дряпався, виривався. Але зрештою його вдалося підхопити та обережно витягти на борт.
Зовсім без сил, зітхнув Тарас, загортаючи тремтячу тварину у старий кожух. Скільки ж він там пробув?
Кіт стиснувся у кутку, очі його були налякані, а мокра шерсть стирчала в усі боки.
Який гарненький, зворушено промовила дружина одного з рибалок. І ще молодий.
Треба до лікаря, заклопотався Тарас. Хто знає, скільки води вхопив.
Лікар оглянув кота і запевнив усіх:
Здоровий, хоч і змучений. Води наглотався, але життю не загрожує. Відходить за тиждень й зовсім одужає.
А може, господарів шукати? запитав Тарас.
Можна й оголошення розіслати. Але схоже, що бездомний. Видно, що з вулиці.
Тарас забрав кота додому. Його дружина Оксана тепло зустріла нового мешканця:
Ой, який худий! Зараз ми тебе відгодуємо!
Перші дні кіт ховався під ліжком, виходив лише поїсти. Поступово почав оглядати нову оселю. А через тиждень вже муркотів, коли Оксана гладила його по спинці.
Знаєш, сказав Тарас дружині, може, залишимо його? Навряд чи хтось шукатиме.
Я не проти, усміхнулася Оксана. Давно хотіла кошеня. А як назвемо?
Доля, відповів Тарас. Не кожному пощастить вижити посеред води.
Кіт, ніби зрозумівши, підняв голову й голосно нявкнув наче схвалював вибір.
Минув місяць, і Доля став справжньою частиною сімї. Він зустрічав Тараса біля дверей, грівся на колінах у Оксани, майстерно випрошував рибку. Тільки води боявся навіть до миски підходив обережно.
Це через пережите, пояснювала Оксана сусідкам. Після такого не дивно.
А може, так судилося? міркувала сусідка Марія Петрівна. Сам до вас приплив.
Тарас ніжно почухав кота за вухом:
Може, і справді доля. Добре, що тоді вирішили вийти на рибалку. А то б
Рудий кіт потерся об його руку й замуркотів, наче казав: «Все добре. Я тепер ваш. Назавжди.»
І Тарас з Оксаною мовчки з цим погоджувались.
Буває, що допомога, надана вчасно, обертається найсвітлішим щастям. Іноді порятунок приходить не там, де його чекають, а справжнє щастя саме пливе назустріч. Головне не пройти повз той момент, коли хтось потребує тебе.
Бо саме так у життя приходить нове, несподіване кохання. І навіть якщо початок був важким найміцніші звязки народжуються саме в такі часи.
