Забирайся звідси, огидний діду! кричали йому вслід, виганяючи з готелю. Лише потім дізналися, ким він був насправді але було вже запізно.
Молода адміністраторка, витончена і охайна, здивовано моргала очима, дивлячись на чоловіка років шістдесяти, що стояв біля стійки. Він був у потертому одязі, від якого пахло чимось різким, але посміхнувся доброзичливо й попросив:
Дівчино, заселіть мене, будь ласка, у люкс.
Його блакитні очі здавалися знайомими ніби Олеся колись вже зустрічала цей погляд. Але зрозуміти, де саме, вона не встигла. Роздратовано зітхнувши, вона дотягнулася до тривожної кнопки.
Вибачте, але ми не обслуговуємо таких клієнтів, холодно відповіла вона, вищербивши підборіддя.
Таких це яких? У вас є якісь критерії?
Чоловік виглядав спантеличеним. Не жебрак, звісно, але зовнішність… м’яко кажучи, не викликала довіри. Від нього пахло чимось різким, ніби він провів день на ринку біля оселедців. А ще він смів просити люкс!
Олеся лише знизила плечима, оглядаючи його зверхньо навіть на найдешевший номер у нього явно не вистачило б.
Будь ласка, не відволікайте мене. Хочу прийняти душ і відпочити. Втомився. Не час для розмов.
Я вам чітко сказала тут вас не чекають. Шукайте інший готель. До того ж, місць немає. Брудний дідько, а лізе в люкс… додала вона під ніс.
Василь Іванович знав точно: один номер у цьому готелі завжди залишався вільним. Він уже хотів заперечити, але до нього підійшли охоронці, грубо схопили за руки й випхнули на вулицю. Потім переглянулися й захихотіли мовляв, дід не в свої сані.
Діду, тобі б і за економ не вистачило. Забирайся, поки цілий!
Василь Іванович був вражений їхньою нахабністю. Дід?! Йому лише шістдесят! Якби не ця клята рибалка, він би їм показав, хто тут старий! Хотілося дати відсіч, але сил не було. Вв’язуватися в бійку означало ризикувати опинитися у поліції, а цього він не міг собі дозволити. Довелося стерпіти, але в душі він пообіцяв: якщо коли-небудь стане господарем цього готелю, таких охоронців звільнить на місці.
Спроба повернутися провалилася його знову відштовхнули, погрожуючи поліцією. Бурмочучи під ніс, Василь дійшов до лавки в парку. Як таке могло статися? Він просто хотів відпочити на риболовлі, а вийшло навпаки. Риба не ловилася лише дріб’язок, який він відпускав назад. Потім пішов дощ, і на зворотному шляху він посковзнувся біля річки, опинившись по коліна у воді. Витягнутися вдалося ледве, але тепер увесь одяг був у багнюці, а ключі зникли.
Донька, як на лихо, поїхала у відрядження, тож додому його ніхто не впустить. Він приїхав до Насті в гості, хотів зробити сюрприз, але виявилося, що вона саме збиралася у дорогу. Якби знав заздалегідь, приїхав би пізніше. Адже спеціально взяв відпустку, щоб провести час із нею.
Тату, вибач, що залишаю тебе одного. Повернуся швидше, а ти не сумуй. Добре? Настя обняла його і поцілувала у щоку.
А що мені сумувати? На рибалку схожу, хоч щось уловлю. Навіщо ж інакше сюди їхав? засміявся він.
А я думала, ти приїхав просто так, побачитися зі мною, надулася Настя, але одразу всміхнулася, знаючи, що тато жартує.
Збираючись на річку, Василь не перевірив телефон. Думав, переночує в готелі, поки донька повернеться. Але тепер його навіть не впустили. Хоча раніше такого ніколи не бувало. Хіба можна так судити про людину? Він не п’яний, не жебрак просто після риболовлі. Так, вигляд неідеальний, але хіба це причина бути грубим?
Дивлячись на розряджений телефон, Василь похитав головою. У місті в нього не було ні друзів, ні рідні. Викликати майстра теж не вийде будинок оформлений на доньку. Телефон мовчав, наче його й не було.
І що тепер робити, діду? усміхнувся він сам до себе. Його ще ніхто так не називав. Дід? Та він ще в самому розквіті! Його підлеглі б зніяковіли, почувши таке.
Незнайомка, яка сіла поруч, вивела його з задуми. Жінка середніх років, привітна й оп
