ГІРКИЙ СМАК НА ДНІ ДУШІ
За тобою вже давно інтернат плаче! Йди з нашої родини! виривалося з мого горла розпачливим, надривним голосом.
Обєктом мого крайнього обурення був мій двоюрідний брат Арсен.
Боже, як сильно я його любила в дитинстві! Золотаве волосся, сині, як небо над Полтавщиною, очі, веселий характер. Це все був він Арсен.
…Родина часто збиралася у нас за столом на свята. З усіх двоюрідних братів я найбільше звертала увагу саме на Арсена. Він умів жартувати, і язик у нього був як бритва. Ще й гарно малював. За один вечір міг нашвидкуруч накинути пять-шість малюнків простим олівцем. Дивишся і серце тане, не можеш відірвати погляд. Я тихенько від усіх збирала його малюнки й ховала у свою шухляду. Дуже дбайливо берегла Арсенове творіння.
Арсен був старший за мене на два роки.
Коли братові було чотирнадцять, у нього несподівано померла мама. Просто не прокинулася…
Постало питання куди подіти Арсена? Спочатку кинулись до його рідного батька. Знайти його було непросто. Тато й мама Арсена давно розлучені, в батька нова сімя і він не хоче руйнувати затишок у домі.
Далі всі родичі в один голос почали знизувати плечима мовляв, у кожного свої турботи, сімї… Як сонце сяде, то й родичів годі шукати.
Отож, з двома своїми дітьми, мої батьки взяли опікунство над Арсеном. Бо покійна мама Арсена молодша сестра мого тата.
Я спочатку дуже раділа, що брат житиме з нами. Проте…
Уже в перший же день його перебування в нашій оселі я відчула щось недобре у його поведінці. Мама, щоб хоч трохи підтримати сирітку, запитала Арсена:
Чого тобі хочеться? Не соромся, кажи.
І Арсен одразу сказав:
Дитячу залізницю.
Хочу відзначити, що така іграшка коштувала чималі гроші десь біля пятидесяти карбованців. Мене аж злякало його бажання! У тебе ж недавно померла мама, найдорожча людина на світі, а ти про іграшки думаєш… Як так можна?
Батьки одразу купили йому омріяну залізницю. А далі пішло-поїхало… Купіть мені магнітофон, джинси, фірмову куртку… А це були вісімдесяті роки. Такі речі й коштували шалено, й дістати їх було майже неможливо. І батьки, обмежуючи мене й мого рідного брата, виконували забаганки сироти. Ми з братом нормально це сприймали, не нарікали.
…Коли Арсену виповнилося шістнадцять, почалися дівчата. Братик виявився любителем жіночої уваги. Та ще й до мене, своєї двоюрідної сестри, почав залицятися. Але я, спортсменка, добре вміла ухилятися від його непристойних спроб. Ми навіть декілька разів билися, а я після цього гірко плакала.
Мої батьки про це не знали. Не хотілося їх хвилювати. Діти рідко говорять про такі речі.
Після моєї відсічі Арсен швидко переключився на моїх подруг. А ті, до речі, всерйоз змагалися за його увагу.
…Крім того, Арсен крав. Без сорому і докорів. Памятаю, у мене була скарбничка, куди я складала гроші, які економила на шкільних сніданках, збирала на подарунки батькам. Одного дня бац! а вона порожня. Арсен заперечував до останнього: Не брав!, хоч і під тортурами питай! Боже, а й не почервонів, не зніяковів. Моє серце розривалося як можна красти, живучи в одному домі? Він немов руйнував наші родинні підвалини. Я ображалася, дулася, наче мишеня на крупинку, а Арсен щиро дивувався моїй поведінці. Він вважав, що йому всі винні. Я почала його ненавидіти. І в розпачі тоді й крикнула з усіх сил:
Забирайся з нашої сімї!
Памятаю, як лаяла його тоді словами, яких і в торбинку не перетаскаєш…
Мама ледь мене заспокоїла. З того часу Арсена для мене не існувало. Я всіляко уникала спілкування з ним. Потім виявилося, що всі старші добре знали, який фрукт цей Арсен. Бо більшість родичів жили неподалік і бачили різне. А ми жили в іншому мікрорайоні.
Колишні вчителі Арсена попереджали моїх батьків: Не беріть на себе такий тягар. Арсен і ваших дітей зіпсує.
…У новій школі зявилася дівчина Лада. Вона до самої смерті любитиме Арсена. Відразу після випуску вони одружаться. Народиться у них донька. Лада буде терпіти всі витівки чоловіка, його брехню й зради. Як у нас кажуть: дівкою бідувала заміж вийшла, ще більше горя здобула.
Все життя Арсен користуватиметься щирою любовю Лади, що, здавалося, приросла до нього душею.
…Арсена призвали до армії. Служив він у Казахстані. Там у нього зявилася ще одна сімейка. Як так не знаю, але напевно, встигав в увольнєнія роман закрутити. Після демобілізації залишився в Казахстані у нього там син народився.
Лада не розгубилася поїхала й повернула Арсена всіма можливими способами.
Мої батьки так і не дочекалися подяки від Арсена. Хоча точно й не заради цього його брали до себе.
…Зараз Арсену Євгеновичу шістдесят років. Він парафіянин православної церкви. У них з Ладою вже пятеро онуків.
Наче б то все добре, але біль і гіркота від стосунків з Арсеном досі не покидає мене…
І з медом їсти не захочетьсяЯ часом думаю: може, я змогла б простити? Дивлюся на старі, зжовклі малюнки Арсена, що збереглися у потаємній шухляді, і згадую ту дитячу любов, яка не знала образ. Та любов, яку з роками витіснили розчарування, злість і душевний біль. Можливо, всі ці роки я носила тягар чужих недоліків поруч із власними.
Недавно зустріла Ладу на зупинці. Вона привіталася лагідно, запитала, як справи, ніби між нами завжди було тільки хороше. Я відчула легкий дотик того самого гіркого смаку, що лишився на дні душі, але вже без злості, без претензій. Лише з втомленим розумінням: кожен іде своїм шляхом, кожен платить свою ціну.
Арсен не змінився просто постарів, став тихішим, трішки схилив плечі. Його донька якось принесла коробку зі старими речами, попросила перебрати. Я знайшла там кілька його малюнків і один із них підписаний моїм іменем. Вперше за багато років я посміхнулася, переглядаючи ті дитячі штрихи. Може, десь на самому дні цієї гіркоти є місце для прощення? Бо і гіркий смак часом вивітрюється лише стиха нагадує про старі уроки.
Життя рухається далі, онуки Арсена бігають подвірям, сміються щиро й світло. І, може, вже вони навчаться нести любов, якої не вистачало нам. Я закрила шухляду з малюнками й відчула несподівану полегкість. Здається, відпустити стало простіше, ніж тримати образу все життя.
А память хай зостається як стертий олівець на папері, як нагадування, що навіть найгіркіший смак з часом може поступитися місцем новій весні.
