Оленко, вже досить! прошу я, її чоловік, неможливо жити під одним дахом із тобою! Ти сама себе в таке становище запхала. Хто тобі забороняє виходити на вулицю? Хіба я тебе тримаю в клітці? Ходи гуляй, хто тебе спиняє?
***
Оленка сиділа біля великого вікна в вітальні, сумно споглядаючи осінній парк. Ззовні все виглядало, наче ідеальна декорація: люблячий чоловік, очікування дитини, просторий будинок, куплений в іпотеку. Їй було лише двадцять пять, і зовні вона вписувалася в образ успішної молодої жінки, та в душі давно оселилась густотягнуча туга.
Ця апатія розквітла після того, як розвалилася її єдина спроба професійної самореалізації. Три роки тому, переїхавши до Києва, Оленка працювала лише два місяці. Очікуване підвищення перетворилося на повне фіаско, і з того часу руки опустилися. Співбесіди, організовані через знайомих, не принесли результату, а страх перед людьми став її постійним супутником.
Парадокс полягав у тому, що, маючи диплом психолога, Оленка виявилася найбезнадійнішою випадком для самої себе. Освіта, яка мала стати ключем до розуміння світу, тепер лишалась гірким нагадуванням про те, наскільки вона відстала від колишньої компетентності.
Самотність у великому будинку давала особливий тиск. Чоловік, старший її на кілька років, багато працював. Коли Оленка одного разу спробувала поділитися важкістю, він відмахнувся з роздратуванням.
Ой, досить, а! Не нудьгуй, ти викликаєш у мене негативні емоції, Оленко, прозвучало сухо.
Вона намагалася не нагадувати про себе, тим більше що він забезпечував їх повністю. Фінсового тиску не було, однак іноді, навіть у дрібницях, проливалися дорікання.
Ти зовсім не цінуєш те, що я роблю, міг сказати він, хоча Оленка витрачала на себе мінімум коштів.
У сімї чоловіка теж було багато проблем. Теща не полюбила її з першої зустрічі. Оленка, будучи не надто товариською, не брала участі в переказах і чутках, що, очевидно, тільки дратувало тещу.
Вона вважає, що ми з її сімєю жулики і аферисти, проблинула думка, коли Оленка згадувала передвесільну метушню.
Теща вимагала шлюбного договору, вимагаючи підтвердження серйозності намірів її сімї. Родичі привезли сто тисяч гривень величезну суму для тих, хто живе в селі, але це не змінило ставлення. Постійний негатив, спрямований у спину, і фальшива любязність при особистих зустрічах виснажували до краю.
Відносини з батьком були катастрофою, що тривала з дитинства. Потреба вимагати гроші навіть на їжу залишила глибокий шрам. Нещодавно він поставив крапку, заявивши, що вона йому не дочка і що йому потрібні були лише гроші.
Досить клясти! сказав він донці по телефону, у чоловіка проси! Заміж вийшла, я тебе утримувати не зобовязаний!
А в чоловіка вона просити соромилась. Після цього Оленка припинила будьяке спілкування, та відчуття приниження не зникло.
Вагітність дала короткочасну передиску: теща тимчасово заспокоїлась. Але разом з цим чоловік став ще рідше зявлятись вдома, повертаючися темнощами майже щодня.
Мені треба більше гуляти, говорила Оленка собі, та страх перед людьми паралізував.
Виходити за поріг одній було схоже на подвиг чоловік відмовлявся супроводжувати. У нього завжди був зайвий час.
Ситуацію ускладнювала молодша сестра чоловіка, якій Оленка допомагала вступити до столичного вузу. Сестра, отримавши допомогу, раптом почала грубити. Могла образити, назвати «незграбною» або просто години ігнорувати, вдаючи, ніби Оленки взагалі не існує.
Вона зі мною, як із собакою, розмовляє, скаржилась мати Оленки, я що їй поганого зробила? Навпаки, допомагала завжди, чим могла.
Якось ввечері, коли чоловік прийшов, Оленка набралася сміливості і сіла напроти нього у вітальні.
Мені треба поговорити про те, що відбувається між нами, почала Оленка тихо.
Чоловік відкладав телефон.
Про що, Оленко? У мене був тяжкий день. Якщо ти знову збираєшся ныти, то краще не починай! Я втомився!
Діму, я більше так не можу жити. Відчуваю себе абсолютно непотрібною.
Чоловік розлючився:
Ти несеш якусь брехню. У тебе є все. Дім, я, скоро народиться дитина. Що тобі не так?
Зовні так. Але я не відчуваю себе частиною цього. Боюся виходити з дому, боюся людей, не можу працювати. Це не просто лінощі. У мене проблеми.
Ну ти ж психолог, усміхнувся чоловік, і ця усмішка обпікла, сапожник без черевиків, що ли. Ти сама себе запхала в цей кут страху. Перебори себе і живи, як нормальна людина.
Ти не розумієш, це не страх, це відчуженість. Після того, як у мене не вийшло з роботою, я втратила орієнтири. А твоя мама її ставлення просто нестерпне.
Не починай про маму. Вона буває різка, я знаю. Але вона вже не молода, і вона переживає за мене.
Оленка сумно посміхнулася:
Переживає, що ми її обманемо? Що ми не такі, якими здавалися? Вона досі не вірить у наш шлюб, я це відчуваю. Діму, вона вважає мене якоюсь аферисткою.
Оленко, ти драматизуєш. Тобі треба просто знайти зайнятість. Зайди до подруги, погуляй у парку. Квартиру прибери нарешті! Приходжу з роботи, вдома вічний безлад!
У мене тут немає подруг. А виходити одна я боюся! І ти мені нічого не допоміг, коли сказав, що я викликаю у тебе негатив. Ти думаєш, це додає мені сил? Діму, мені потрібна підтримка
Я втомився від твоїх постійних скарг! Ти сидиш вдома, я працюю, щоб забезпечити тебе всім, а ти лише ноїш
Я ж не прошу тебе всім забезпечувати! Діму, мені потрібна підтримка. Твоя! Увага, турбота, співчуття, хоча б на крихту. Я відчуваю себе нижче підлоги, і ти це лише поглиблюєш.
Досить! вибухнув Діма, ти поводишся, як неблагодарна.
Оленка відчула, як сльози підступають до горла, та змогла їх втримати.
Я не відчуваю себе твоєю дружиною, я відчуваю себе покоївкою в цьому будинку, яка лише псуватиме картину благополуччя. Твоя сестра мені грубит, твоя мама плете інтриги, а ти приходиш і говориш, що я викликаю у тебе негатив.
Може, ти сама їх провокуєш своїм поводженням?
Розмова завершилася ні на що. Чоловік підвівся і пішов до спальні, не сказавши більше слів. Оленка залишилася у вітальні, зрозумівши, що, намагаючись вивільнити душу, вона лише зміцнила стіну між ними. Відносини з батьком, приниження від тещі, провал у карєрі усе це злилося в один великий клубок, що тепер заважав їй дихати.
***
Наступного дня вона прийняла рішення. Вона не могла змінити ні тещу, ні батька, та могла змінити своє ставлення до всього цього. На себе можна було зневажати, можна було заховатися в шкаралупу і повністю розірвати контакти зі світом. Але Оленка так не могла зовсім скоро стане матірю, і заради дитини треба виправити ситуацію.
Вона взяла ноутбук і вперше за довгий час відкрила аккаунт у соцмережі. Там у друзях були люди з «минулого» життя, які точно могли допомогти.
Привіт, Катя. Потрібна допомога. Я повністю загубилася, написала вона одній із колишніх однокурсниць, яка, як памятала, займалася приватною практикою.
Незабаром прийшла відповідь з пропозицією звязатися. Коли вони почали розмову, Оленка вперше за довгий час відчула, що її слухають без осуду і без вимоги «бути вдячною».
Оленко, ти не можеш допомогти собі, сидячи в цій ізоляції. Твоя вагітність це стрес, а твій чоловік він не психолог, він просто не знає, як тебе підтримати.
Як вийти з цього страху перед світом? Я не можу працювати, не можу навіть у магазин зайти роблю крок до дверей, і мене віберає…
Почнемо з малого. Ти маєш розповідати мені, що відчуваєш кожен день. Без прикрас. Я тебе в біді не залишу.
Оленка почала працювати з Катею онлайн, обговорюючи не лише дитячі травми, повязані з батьком, а й поточний стан. Страх не зник за один день, та Оленка наполегливо працювала, щоб його придушити. Розмова з чоловіком про майбутнє відбулася, та цього разу Оленка не стала звинувачувати.
Я починаю працювати. Віддалено. Це моя терапія і моя професія. Я не буду просити гроші, я буду заробляти на свої заняття.
Діма здивувався:
І що це буде за робота?
Кризовий центр шукає оператора. Я буду розмовляти з жінками, які потрапили у важку життєву ситуацію. Слухаючи їх, я допомагатиму і собі.
Діма пожалив плечима:
Ну так, ти ж психолог. Спробуй. Хуже вже не буде.
Оленка під чуйним керівництвом подруги намагається змінити своє життя. Досить повільно, але вдається. Робота приносить задоволення там Оленка справді потрібна. З часом жінка сподівається знову стати собою. Головне, щоб її стан не вплинув на дитину. Головне вийти з депресії. А депресія вже не була для неї сумнівом.
