Василь прибіг додому голодний, як вовк. Оксану він не знайшов, тож кинувся на кухню. На столі з’явилася швидко зібрана олівцівка, а з плити вирушала тільки записка:
«Друже, я в Галинки. Якщо чого викликай!»
Василь витяг бульйонні каструлі, подивився в нічого, затулив холодильник кулаками й почав кидати на стіл все схоплене: ковбасу, хліб, гриби.
Розгриєвши каву в термосі, Він виключив світло й навіть не згадував про сусідній гуси. Нараз двері із скреготом розчинилися.
Оксана, затружені з руками, винесла плід власних кількох годинних старань: грибні рулетики, макарони із грибами й свіжий салат із корнеплодами.
Як, сталося? віднісся Василь, піднімаючись на стілець.
Так я ж голодую, обурено відповіла Оксана. Я ж на дієті.
А я з висиченим підшліфе! ображено пояснив чоловік. Я весь день простояв у заторі. Скільки ще моє середнє душа буде розмʼятись однією кавою?
Добре, з утомою зітхнувши, сказала Оксана, піду Приготую щось. Я, звісно, вже з Галинкою пообідала, але для тебе
Скажіть, ви там димом з дідового казана їли? спитав Василь, намагаючись встановити між ними ще більший конфлікт.
Галинка сьогодні з гусем приїхала. З яблуками, з відраджальною посмішкою відповіла Оксана.
О, бідний потой бідний! промимриг Він, хапаючи волосся обома руками. Наче Оксана простом макаронним мене в цілому житті годуватиме.
Оксана не розповідала, що Галинка живе в тісній квартирі, тільки з двома кімнатами, а гусі походять з далекого півдня. Василь же вирішив, що дружина втрачає глибоке кулінарне рівнянь з місяця.
Ні!, відповів Він всякий раз, коли Оксана хоча б намагалася її прибрати. Ти ж його розірвала, та дівчинка уже йде звідти за кілька годин з собою.
Ну тоді я я й сама можу пообідати, сказав хтось із них, якщо розберуся.
Він стояв посеред коридора, як сучасний злочинець.
Не йди. Не йди, молила Оксана, хапаючи телефон. Галинка радо допоможе.
Я сам себе на шкільному автобусі виведу, сказав Василь, хлюплючи по ній дивними питаннями і навіть не згадуючи, що вже не стільки язиком хапає, скільки мозками не встигає обробити ситуацію.
Оксана стояла непорушно. Вона навіть не чекала, коли Василь натисне на двері той сам вискочив з дверей, затулив аж жовчні колюхи.
Пізніше Галинка й дійсно запросила їх обідати.
Ви ж не зможете піти сам, сказала Оксана, знайшовши Вільєма в коридорі. Ви навіть міцно не вмієте випити святкового рому.
Знаєш, промовив Він, відкидаючи висуваючи питания, якщо ти забереш мене, то можеш йти обратно пішки.
Після цього вечора Оксана і Галинка не зустрічались кілька тижнів.
Так, у проханні було щось, що робить всякий день звичною і хоча хтось у них більше не думає про гуси, але життя навчило їх діяти власною головою.
