Та нехай летить сама. Може, ще й вкрадуть, насуплено буркнула свекруха.
Душний літній вечір перед відпусткою мав би бути наповнений легким передчуттям і приємною метушнею.
Але у квартирі Олега та Христини повітря було напружене, наче перед грозою. Посеред кімнати, як жива памятка неспокою, стояла Галина Андріївна, стискаючи в руках пульт від телевізора.
Я не дозволю! Ви що, геть розум втратили?! у її голосі, закаленому роками роботи вчителькою у сільській школі, прорізалась сталь.
На екрані застиг кадр сенсаційної передачі суворий ведучий на фоні мапи Південно-Східної Азії щось серйозне малював червоним маркером.
Христина, складаючи речі у валізу з подивом для такого моменту спокоєм, лише зітхнула.
Їй був знайомий цей “серіал”. Олег, із втомленим виглядом, спробував вставити слово.
Мамо, досить, ну правда ж! Це безглуздо! Ми їдемо у пристойний готель, по путівці…
Безглуздо?! Галина Андріївна спалахнула, і пульт ледь не полетів у стіну. Ой, очі б тобі відкрили! Вона тяне тебе на той світ із собою! В Таїланді там же кожен другий людей продає! Тебе, дурня, пришлють по воду чи каву, а назад уже не повернешся! Позбирають із тебе все, що можна вирізати, і повезуть у валізі! А її вона кивнула на Христину, в бордель здадуть або у рабство! Я своїми очима в телеку бачила репортаж!
Христина перестала пакувати валізу, подивилась на Галину Андріївну так уважно, як Олег ніколи би не зміг.
Галино Андріївно, спокійно відповіла Христина. Ви справді у це вірите? Що всі тайці мафіозі з дипломом лікаря і за сумісництвом сутенер?
Глузуй, глузуй! Тобі проти фактів нічим не поперечити! По телевізору показували, як ті всі туристи злітаються туди, а потім їх батькам привозять у банках з-під кока-коли то печінку, то нирку.
Олег смикнув плечима.
Мамо, то для пенсіонерів кіно, у них адреналіну бракує. Їх спеціально страхають, щоб дивилися. Там же мільйони туристів щороку…
А тисячі зникають безвісти! не вгамовувалась Галина Андріївна. Ти, Христя, вже, мабуть, квитки купила? Повернути не вийде?
Купила. Повернути ні, просто відповіла Христина. Ми з Олегом два роки відкладали гривні на цю подорож. Я усе продумала: відгуки, форуми, турагент перевірений. Ми не будемо тинятися нічними провулками. Ми будемо засмагати на пляжі, відпочивати, екскурсії, там той том-ям їсти…
Ще й отруять вас у тому супi! Хто зна, що у них у своїх казанах, буркнула свекруха. Олеже, сину, благаю, отямся! Та нехай їде сама, якщо їй кортить. Її ризик її печаль. А ти залишишся живий-здоровий, біля матері. Бач, у мене передчуття не дає спокою…
Після цих слів запанувала важка тиша. Тоді Христина сказала те, що, напевно, тримала в душі роками.
Гаразд, з легким клацанням закрила валізу. Правильно кажете, Галино Андріївно. Ризик справа шляхетна. Полечу сама.
Христя! Ти що! ошелешено змовк Олег.
Чув сам усе. Маминому серцю видніше. Я ж не можу відповідати за твої нирки чи печінку. І надто не можу тобі підставляти небезпеці бути проданим у рабство. Будеш вдома з мамою чай пити та дивитися про світову змову, а я… вона посміхнулась крижаною усмішкою, я махну в це “пекло” сама.
Галина Андріївна подивилась триумфально, але ніби й розгублено. Вона нібито перемогла, але така кмітливість й готовність зятівни все одно летіти розгубила її.
Так і правильно, пробурмотіла вже не так войовничо. Сама напросилася.
Олег щось іще пробував казати, переконувати, але Христина була невблаганна. В ніч перед вильотом вони лежали спина до спини і довго мовчали.
А може, ще передумаєш? спробував заговорити він.
Ні! коротко відрізала Христина.
*****
Літак приземлився в Бангкоку, і тепле, липке повітря, повне екзотичних запахів, обійняло Христину.
Страху не було. Була лише легка втома й море цікавості. В перші дні Христя, як і планувала, гуляла колоритними вулицями, захоплювалась тишею храмів, їла неймовірну місцеву їжу на вуличних лотках.
Ніхто навіть погано не подивився, не відірвався її гаманець про викрадення й говорити нема чого. Хлопці на базарі лише жартували й сторгувалися за манго на десять батів дешевше.
Вона відправила в спільний чат з Олегом і Галиною Андріївною (бо та настояла!) фото усміхнена Христина з коктейлем, а позаду бірюзове море. Підпис: “Органи на місці. Рабство поки не пропонували. Чекаю несподіванок”.
Олег сипав їй у відповідь сердечка. Галина Андріївна читала й мовчала.
Потім Христина поїхала на північ, у Чіангмай. Там, у маленькому сімейному гестхаусі, де господиня, літня тайка на ім’я Нок, навчила її робити справжній пад-тай, все змінилось.
Нок, що говорила ламаною англійською, була схожа на Галину Андріївну така ж за дитину переживала, яка працювала в Сеулі.
Вона там одна, там холодно, люди похмурі, їжа дивна, бідкалася Нок, швидко помішуючи локшину. Я в телевізорі бачила там радіація у повітрі і всі суворі!
Христина подивилася на це неспокійне обличчя й розсміялася. Сміялася, поки сльози не зявилися.
Нок дивилася здивовано, а тоді Христина жестами, картинками в телефоні і кількома простими словами розповіла їй про Галину Андріївну, про телевізор, про нирки й рабство.
Нок слухала, аж очі округлились, а потім теж зареготала. Сміх її лунав, як дзвоник.
Ох ці мами, вигукнула вона. Усі однакові у світі! Боїмося того, чого не знаємо. Телевізор і тут бреше, що хочеш!
Того вечора, під зоряним небом на веранді, Христина набрала не Олега, а напряму Галину Андріївну, відео.
Галина Андріївна виглядала втомленою й зосередженою.
То що, жива? сказала без привітання.
Ціла, всі органи на місці, Галино Андріївно. Дивіться.
Христина обернула камеру на веранду, винесла піднос з чаєм та фруктами, поруч визирнула з-за спини усміхнена Нок. Побачивши суворе українське обличчя в екрані, радо помахала рукою:
Привіт! проспівала вона. Ваша Христина молодчина! Готує пальчики оближеш! Не хвилюйтесь нічого злого! і обняла Христину.
Галина Андріївна мовчала, то поглядаючи на гостю із Таїланду, то на загоріле спокійне обличчя Христини.
І… і органи? врешті видихнула свекруха, вже здавшись.
Все на своїх місцях! усміхнулася Христина. Апетит ще більший. Тут красиво і люди добрі, Галино Андріївно. А Нок, от, її донька в Кореї боїться, казали по телевізору там холод і всі злі.
В повітрі зависла тиша.
Дай їй слухавку тій… Нок, раптом сказала Галина Андріївна.
Христина подала телефон. Дві жінки, розділені тисячами кілометрів, щось бурмотіли кожна своєю, але здавалось, усе розуміли. Нок кивала, реготала. Спершу обличчя Галини Андріївни було напружене, потім ледь помякшало, відтак щось справді потепліло.
В кінці навіть наче посміхнулася якось кумедно, але вже не так люто.
Коли зв’язок обірвався, Христина отримала від Олега повідомлення: “Мама щойно вимкнула телевізор. Каже: досить вже тієї паніки. Питає, коли ти повертаєшся”.
Христина не відразу відповіла. Вона ще дивилася на зорі над Чіангмаєм. Потім зробила ще одне селфі обіймається з Нок. Підписала: “Новий союзник. Завтра лечу на параплані. Якщо що нирки цілі. Цілую!”
Дорога назад була легкою. В аеропорту її зустрічав Олег, а трохи осторонь, з оберемком химерних айстр, стояла Галина Андріївна.
Обійматися не кинулася, але й не сварилася. Кашлянувши, простягла квіти.
Ну як, жива?
Як бачите. Навіть без нових господарів…
Та гаразд, буркнула свекруха й махнула рукою. Розкажеш вже вдома. Як там твоя Нок?
Дорогою додому Христина розповідала про храми, їжу, доброту людей і веселі ситуації.
Галина Андріївна слухала, часом ставила питання. Телевізор у залі мовчав.
На чорному екрані відбивались три силуети: чоловік, що обіймав дружину, і свекруха, яка вперше почала дивитись на світ не крізь страшилки “сенсацій”, а через живі враження рідної людини, що повернулася з “того самого пекла” щасливою і цілісною.
А ввечері, за чаєм, Галина Андріївна обережно, ніби перевіряючи реакцію, сказала:
Може, наступного року… якщо вирішите… і мене б узяли? Тільки, знаєте, не в самі дикі краї…
Олег та Христина переглянулися й заусміхалися. Неочікувано було, що Галина Андріївна захотіла поглянути на світ інакше.
Але за декілька днів вона вдерлась у гості, почервоніла, розмахуючи черговою сенсацією, і з порогу оголосила:
Нікуди я з вами не поїду! Христині просто пощастило! Он, недавно людей з полону витягли не хочу туди потрапити!
Як знаєте, знизала плечима Христина.
Олеже, і тобі теж нічого там робити. По Україні можна так подорожувати, значуще додала Галина Андріївна.
Син лише посміхнувся і нічого не заперечив знав, сперечатись марно.
