Прогулянка хмарами
З сірого неба сипав дрібний дощ. Данило підставив обличчя, і шкіра миттю вкрилася водяним пилом. Він із задоволенням вдихнув повними грудьми вологий повітря.
За спиною із металевим скрегітом захлопнулися ворота в’язниці. Він підправив ремінь спортивної сумки на плечі й швидким кроком пішов уздовж високої цегляної огорожі…
***
Два з половиною роки тому
Данило гнав машину містом, намагаючись загасити в собі роздратування й злість. Куди поділася любов? Чому вони з дружиною перестали розуміти одне одного? На пасажирському сиЗ дроту дзвенів покинутий телефон, і коли Данило нарешті підніс його до вуха, голос Ліни був таким знакомим, таким далеким, немов він чув його в іншому житті.



