Тріск сухої гілки під своїми ногами Іванко навіть не почув. Здавалося, весь світ раптом перевернувся, захитався перед очима яскравим калейдоскопом, а за мить вибухнув мільйонами сліпучих зірочок, які зібралися в одну точку трохи вище ліктя лівої руки.
Ой-йой… Іванко схопився за ушкоджену руку, скривився і закричав від болю.
Іване! його подружка Ганнуся відразу підлетіла до нього й різко опустилась перед ним на коліна. Сильно болить?
Та ні, навпаки, кайф! буркнув він, стискаючи зуби й підвиваючи.
Ганнуся простягла долоню і обережно доторкнулась до плеча Іванка.
Та відчепись! несподівано різко крикнув він, блиснувши очима. Болить же! Не чіпай мене!
Іванкові було особливо прикро. По-перше, здається, таки зламав руку і наступний місяць доведеться маятися з гіпсом і слухати дотепи від друзів. А по-друге сам же на це дерево поліз, щоб показати Ганнусі свою спритність і силу. І якщо ще з першою образою він міг якось змиритись, то друга його просто розїдала. Адже ще й осоромився перед цією дівчиною, а вона тепер його жаліє! Ну ні вже… Вставши, притримуючи безсило вислу руку, він рішуче попрямував у бік лікарні.
Іванко, не засмучуйся, Іванку! Ганнуся чимчикувала поруч, стараючись підбадьорити й втішити друга, усе буде добре, Іванко, все буде добре!
Та відчепись ти вже, він зупинився і глянув на неї презирливо, сплюнув на землю: Що добре буде? Я руку зламав ти не розумієш, чи що? Йди додому, ти мене вже дістаєш!
Не озираючись, Іван вирушив далі тротуаром, а його подруга так і стояла, кліпаючи своїми великими сіро-зеленими очима, шепочучи знову і знову:
Все буде добре, Іванко… все буде добре…
***
Іван Вікторович, якщо ми не побачимо переказу коштів у найближчі двадцять чотири години, будемо дуже засмучені. Ой, мало не забув: завтра синоптики обіцяли ожеледицю, так що за кермом будьте обережні. Самі розумієте дорога слизька, може занести, всяке буває. Біда, як кажуть, не приходить одна. Щасти!
Голос у слухавці стих, і настала тиша. Іван кинув телефон на стіл і, вчепившись пальцями у волосся, відкинувся на спинку крісла.
Де ж мені ті гроші взяти… Той транш запланований тільки на наступний місяць…
Він зітхнув, знову схопив телефон, набрав номер:
Ольга Василівна, можемо сьогодні скинути нашим партнерам із холдингу гроші за постачання обладнання?
Але Іване Вікторовичу
Можемо чи ні?
Можемо, та тоді он той графік платежів…
Та нехай! Потім розберемося. Переводьте гроші на рахунок холдингу сьогодні.
Добре, але Потім проблеми виникнуть з…
Не дослухавшись, Іван натиснув відбій і, з досади, вдарив кулаком по підлокітнику.
Чортові пявки
Раптом щось несподівано мяко торкнулося його плеча, і він здригнувся.
Ганно, ти ж знаєш, я просив тебе не турбувати, коли працюю?
Дружина, Ганна, легенько поцілувала його у вухо, провела пальцями по волоссю.
Ваню, тільки не нервуйся, добре? Все обовязково буде добре.
Та вже остогидли твої оті “все буде добре”! Справді, дістала! Мене завтра зітруть з лиця землі, от тоді і буде тобі добре!
Іван різко підвівся, схопив дружину за руки й відштовхнув.
Що ти там робила? Борщ варила? От іди вари! Не нервуй мене
Ганна зітхнула, пішла до дверей, але, вже відчинивши, зупинилась і ще раз тихо повторила три слова…
***
Знаєш Лежу зараз і згадую наше життя
Сивий Іван відкрив очі й подивився на постарілу дружину. Її гарне обличчя покривалося павутинками зморшок, плечі опустилися, осанка стала непомітною. Вона обережно поправила катетер на його руці й ледь посміхнулася.
Як я тільки в халепу якусь потрапляв, як був на межі ти приходила і казала одну й ту ж фразу. Ти навіть не уявляєш, як вона мене дратувала! Хотілося прибити тебе за таку наївність, усміхнувся старий, закашлявся і, трохи оговтавшись, продовжив, зламав собі руки-ноги, сотню разів погрожували прибрати, втрачав усе, падав у такі ями, що мало хто з них вибирався, а ти усе повторювала: Все буде добре. І знаєш жодного разу не збрехала! Як ти завжди наперед знала?
Та нічого я не знала, Ваню, зітхнула Ганна. Ти думаєш, це тобі казала? Я себе так втішала. Бо я тебе любила все життя як дурна, ти ж і є моє життя. Як тобі недобре у мене душа навиворіт. Скільки ночей проридала, скільки не спала… І весь час собі твердила: Хай хоч каміння з неба падає, але як він живий, то все буде добре.
Старий прикрив очі, стиснув її долоню.
Ось як… А я ще й сердився на тебе. Вибач, Ганнусю. Я ж не розумів… Прожив життя і все не міг збагнути. Оце дурень, га?
Ганна тихенько змахнула сльозу з щоки, нахилилася над ним.
Ваню, ти не хвилюйся
Вона на мить завмерла, вдивляючись у його очі, й обережно поклала голову на його вже нерухомі груди, гладячи його холодні пальці.
Все БУЛО добре, Ванечку, все БУЛО добре Ваню, ти не хвилюйся
Вона притулилась ще ближче, і, крізь притлумлене ридання, ледь чутно прошепотіла:
Все буде добре Мені з тобою завжди було добре.
За вікном бліднув світанок, і перші сонячні промені ковзнули по клаптиковій ковдрі, по тихій кімнаті, по сивому волоссю, переплетеним пальцям. У сусідньому парку заспівали соловї. Ганна тихо всміхнулась крізь сльози у її серці розцвіла тиха впевненість: скільки б не випало на долю каміння й темряви, там, де було кохання, завжди знаходиться світло.
І, як багато років тому, вона встала, заплющила очі й прошепотіла у простір, де, здавалося, ще звучав рідний голос:
Все буде добре, Іванку. Обіцяю.
