Хто спав на моєму ліжку і помяв його Оповідь.
Коханка чоловіка була трохи старша за нашу доньку круглі, ще дитячі щоки, наївний погляд, прикраса в носі (коли донька захотіла проколоти ніс, він шалено сварився й заборонив). Ображатися на таку було неможливо Ярина дивилася на її замерзлі синюваті ноги, коротку куртку і так хотілось вихлюпнути щось дошкульне: «Якщо плануєш народити цьому телепню дітей купи собі теплу куртку й колготки вдягай під джинси». Але, звісно, вона нічого не сказала. Ярина просто простягла ключі Даринці, підхопила дві торби з залишками речей і пішла на зупинку.
Ярино Євгенівно, а це що за схованка під столом на кухні? крикнула дівчина вслід. Там посуду ховати?
Ярина не стрималась і наостанок кинула:
Здебільшого я там тіла коханок Олексія ховала, але ти можеш мити там тарілки.
Відповіді чекати не стала й навіть не глянула на розгублене обличчя Даринки, Ярина, задоволена собою, рушила сходами вниз. Ну от і все двадцять літ життя марно прожито.
Першою дізналась, що в Олексія є інша, донька. Прогуляла уроки, повернулася додому, певна, що всіх нема, й застала юну німфу, що сьорбала какао з улюбленої її чашки. А одягу на тій було майже нічого, а у ванній шумів тато. Розумненька наша Софійка швидко збагнула, до чого справа, набрала Ярину і повідомила:
Мамо, здається, у тата коханка, і вона в моїх капцях, ще й з моєї чашки п’є!
Мов у казці, подумала Ярина, коли пригадала, як донька тоді засмутилась. Та найбільше образило її не зрада татка, а те, що хтось посмів торкнутись її речей. Хто спав на моєму ліжку і змяв його
На відміну від доньки Ярина сприйняла це значно простіше. Звісно, її самолюбство постраждало молода й гарна дівчина, а вона з вагою зайвою, целюлітом, і всіма прикметами жінки за сорок Але водночас Ярина вперше відчула полегшу скільки років тривали оті ночі під музику телефонних гудків, ненормований графік роботи, чеки з кавярень, куди її чоловік жодного разу не водив Та жодного разу вона не змогла впіймати Олексія на гарячому, усе він так обставляв, що ще й винною її залишав, якщо підозрювала.
Вперше таке, брехав Олексій. Не знаю, може затемнення якесь, чи з неба щось на голову впало.
Тим «кометою» була працівниця готелю, де Олексій зупинявся, коли їздив у відрядження. Двадцять їй було, і вродою вона обдарована, усім іншим ні. Мабуть, й розуму небагато, бо потяглася у Київ за Олексієм, зняла за зібрані гривні тісну кімнатку. Тому й зустрічалися у квартирі можна було й у душ сходити, і речі випрати. Ярина не розуміла чому у неї пральна машинка лиш на швидкий режим вмикалася, а не на звичні «різні тканини»!
Квартира належала Олексію, дістав він її у спадок від батька ще до шлюбу, і коли Ярина вирішила подати на розлучення, треба було пакувати валізи з дочкою, переїжджати на свою квартиру на околиці Львова, оставлену їй від бабусі. Донька обурювалась як їй у школу добиратись!
Та залишишся з нами пожити, запропонував Олексій, на що ще раз отримав порцію гірких слів. Ну, добре, бодай донька не вагається мовить усе прямо.
Спочатку незручно було нові маршрути, нові крамниці, на роботу й у школу добиралися по годині. Та потім звикли Ярина згодом знайшла нову роботу, а донька вступила до ліцею, куди було значно ближче їздити. Сумувати не було коли домашні клопоти й випускні екзамени не давали розслабитись, а коли труднощі відступили, то й сумувати зовсім не хотілося.
Даринка кілька разів телефонувала Ярині питала, на якому режимі пироги пекти, куди порошок у посудомийку кидати. Одного разу навіть прийшла привезла забуті фотографії, що терміново знадобились для випускного. Сам Олексій поїхати не міг (чи боявся), Ярина хворіла, а донька вперто не хотіла повертатись у стару квартиру, мовляв, це позначиться на її психіці а їй ще інформатику складати.
Симпатично у вас тут, невпевнено мовила Даринка, розглядаючи трохи вицвілі шпалери й старі світильники.
Ярина лише посміхнулась ну так, затишно, що тут іще скажеш. А там сучасно, двадцять років вона над цим трудилась. Ну й гаразд, хай користуються.
Саме та зустріч і зіграла з Яриною злу штуку десь через рік після того дня, увечері, клацнув дверний замок.
Це до тебе? спитала Ярина у доньки.
Софійка широко розплющила очі.
На порозі стояла Даринка заплакана, чорна туш і сіруваті тіні по щоках. Спортивна сумка в руках.
Олексій що, щось наробив? занепокоїлась Ярина.
Наробив! захлипала дівчина. Я його з секретаркою застукала! Хотіла сюрприз зробити, бо працює допізна й
І знову дитячий плач, обличчя в долонях.
А від мене ти що чекаєш? спитала Ярина, здогадуючись до чого та набита спортивна сумка.
Можна я у вас переночую? Гривень зовсім немає. Завтра поїду до мами додому потягом.
А на що їхати, якщо грошей нема?
Я думала, ви мені позичите.
Ярина вагалась сміятись чи плакати.
За неї вирішила донька.
Іди геть! з огидою вимовила вона ще й присмачили кількома словами, які зазвичай при мамі не казала.
Ярина суворо поглянула на доньку.
Заходь, Даринко, сказала вона. Ніч за вікном не виганяти ж тебе на холод.
Далі гірше.
Донька так образилась, що заявила або я, або вона. Ярина розвела руками твоя справа, ти вже доросла. Хочеш їдь до тата.
Ото ще треба мені ваш тато! Я краще до Наталки, подруги, поїду!
Довелось викликати для доньки таксі, щоб ночувала у подруги. А потім заварювати чай і капати валерянку невдалий коханці, котра за рік у Львові друзів не здобула, ні роботи, лише новий пірсинг у язиці. Грошенят Ярина їй таки дала а куди діватися, не тримати ж у себе. Ще й до вокзалу відвезла, аби не загубилася.
Завдячувала Даринка довго, вибачалась і обіцяла почати нове життя піти навчатись і більше не знатися з одруженими чоловіками.
Мама казала мені, що я непутяща. Виходить, права була.
Ні на потяг садити, ані махати вслід Ярина не стала вже зайве. З донькою швидко помирились, хоча вона й далі не могла второпати як мама пустила ту розлучницю до хати. Ярина гладила її пухнасту голову, усміхалась і казала:
Підростеш зрозумієш.
Олексій подзвонив через тиждень. Сказав, що все переосмислив, кинув Даринку й готовий до «щасливого воззєднання».
У тебе що, сорочки чисті закінчились? зло глузувала Ярина.
Та так, зітхнув колишній. Вона прати й не вміє рік у засмальцьованому ходжу
Ярина, звісно, не повернулась. І не зловтішалась. Але не можна не визнати після того випадку у неї змінилось і серце, і думки, усміхатись стала частіше. Завела собаку, гуляла з ним у вечірньому парку, познайомилась із сусідом і що з того, що старший на десять років, вона ж не дівчинка вже. Життя покотилося даліСобака на імя Грек лагідно вгризався у Яринині рукавички, а вона стояла на порожній алеї, затискаючи в долоні гарячу каву з паперового стаканчика. За майже рік усе стало іншим оселя наповнилася тишою, що не ранила, лише огортала. Софійка вже мріяла про університет у іншому місті, а сусід Станіслав непомітно приніс у її життя сміх, терпкий чай і розмови у сутінках.
Коли якось ввечері він прошепотів їй: «Ти не складка на чиємусь ліжку, ти цілий світ», вона засміялась, і Грек захекав, крутячи хвостом, а мороз навколо розтанув у вогниках ламп.
Ярина відчувала, що нарешті спить на своєму ліжку і більше ніхто й ніколи не зімне його. Цього разу саме так, як треба.
