Моя свекруха вирішила, що в моїй хаті будуть панувати її порядки. Я нагадала їй, хто тут справжня господиня.
Так вийшло, що мені довелося пустити до себе свекруху. Не тому, що я цього хотіла. Просто мій чоловік — прекрасна людинина, і він щиро благав допомогти — його мати опинилася в скруті. Я стиснула зуби і погодилася, щоб зберегти мир у сім’ї. Але схоже, вона про це швидко забула.
Вона одразу почала встановлювати в моїй оселі свої правила, наче тут вона головна. Хоча я з першого дня пояснила — квартира моя, і втручатися у моє життя я не дозволю. Наші відносини з нею ніколи не були гарячими. Їй завжди не подобалось, що я не слідую сліпо за її вказівками. А мене дратувало її звичка тиснути і вчити, як жити.
Вона почала скаржитися моєму чоловікові. Але він розумна людина — не реагував на її напади. Його мати з самого початку важко переживала, що квартира належить мені. Її бісило, що вона не може нав’язати свою волю, як звикла.
У свекрухи є молодша донька — Оля, на чотири роки молодша за мене. Рік тому вона вийшла заміж, вже будучи вагітною. Молода сім’я оселилася у батьків чоловіка, але довго там не витримала. Через півроку, після народження дитини, Оля втекла назад до матері. Свекруха в сльозах кричала:
— Замучили мою донечку! Яка ж їй досталася свекруха — гадюка, а не жінка! Все норовить укусити, принизити, образити! Ну як так можна з невісткою?
Я ледь не реготала. Адже ця «жахлива» свекруха — точна копія її самої. Просте дзеркальне відбиття. Що ж, по заслугах — як то кажуть.
Оля не розлучилася, чоловік продовжував давати гроші. За місяць він повернувся до дружини — тепер уже до однушки свекрухи. Там, звичайно, було тісно, і вона ночувала на кухні. Із зятем вона не ладнала, а найсмішніше — Оля підтримувала чоловіка в суперечках із матір’ю:
— Мамо, не смій руйнувати мою сім’ю!
Тоді я прямо заявила свекрусі:
— Може, попросите їх зняти помешкання?
— Та на що вони знімуть? Оля у декреті, чоловік заробляє копійки. Що вони собі дозволять?
— Це їхні проблеми. І до нас вони не мають жодного стосунку.
Але вона все частіше приходила до нас. Спочатку скаржилася на долю, потім — на біль у спині через сон на кухонному дивані, далі — на сварки із зятем. А потім заявила:
— Я більше не можу з ними! Можна я до вас? Зовсім ненадовго?
Я хотіла відмовити. Але чоловік благав:
— Мама побуде в нас лише два місяці. Я розмовляв із Олею, вони скоро знімуть житло.
Я здалася. Але одразу поставила умови. Свекруха кивала: «Звісно, доню, я все розумію». Перші два тижні вона була тихою, як мишка. Але потім почалося.
Вона почала перекроювати простір. То серветки свої розкладе, то картини перевісить, то занавіски замінити запропонує. Я спочатку терпіла. Потім почала скаржитися чоловікові. Він намагався поговорити — без результату. Місяці минали, «тимчасово» перетворилося на півроку. Оля, як я й підозрювала, виїжджати не збиралася.
Свекруха все частіше чіплялася: «Ти воду даремно витрачаєш!», «Ти неправильно готуєш!», «Ти не вмієш прибирати!» Одного разу вона викинула всю мою хімію, купила огидне сіре мило, що смерділо на всю хату. Заявила: «Хімія — отрута, будемо як раніше!»
Ще вона постійно викидала їжу з холодильника, навіть щойно приготовану. Казала, мовляв, «неправильна енергетика» або «некорисна для мого сина». Я вибухнула. Не стала стримуватись, не побігла до чоловіка — сама сказала все, що накипіло:
— Ви живете в МОЇЙ хаті. Я дозволила вам залишитися — ТИМЧАСОВО. Ваш термін закінчився. Збирайте речі та повертайтеся до доньки. Мені не потрібна друга мати. Я вже доросла і не дозволю нік— Мій дім, мої правила, і якщо вам це не подобається — двері там.
