Були інші часи
Багато-багато років тому життя було зовсім іншим, особливо в селі. Там були свої правила, свої звичаї, свої прикмети й порядки. Батьки вирішували долю дітей кого призначать, з тим і буде жити донька чи син. А якщо між молодими було кохання, на це ніхто не зважав. Так жили їхні батьки, діди й прадіди.
Оксана росла в сімї, де було четверо дітей, вона найменша. Вже вміла робити все по господарству. Їй йшов сімнадцятий рік, коли вона закохалася в Петра. Він жив на іншому кінці села, але часто опинявся біля хати Оксани. Вони переглядалися, і ці промовисті погляди говорили дуже багато.
За наказом батька
Оксанко, ну-ка скажи мені, нащо цей Петро крутиться біля нашої хати? Що йому тут робити, якщо він живе на тому кінці? суворо питав батько Степан, хоч як вона не намагалася приховати свої почуття, від нього нічого не втаїлося.
Та я звідки знаю, тату, опустивши очі, відповіла вона, а серце билося так, що чути було.
Звідки-звідки? Заміж захотіла? Знайду я тобі чоловіка, а не цього Петра, бідолашного. Живуть з матірю в напіврозваленій хаті. Не такий тобі чоловік потрібен, рішуче сказав батько.
Степан вирішив, що Оксану треба швидше віддати заміж, інакше не втримає її, і доведеться поріднитися з Петром, якого він чомусь не міг терпіти.
Мати, в Оксани є посаг? Щось готувала? запитав дружину Ганну.
Та перелякано подивилася на чоловіка.
Стьопо, з чого це ти питаєш? Ну є трохи, але дівчина ще молода. Невже вирішив віддати її заміж? Ще рано, та й найменша вона у нас, заплакала Ганна, знаючи характер свого чоловіка: якщо щось задумав, ніхто його не переконає.
Ганну теж віддали за Степана, не питаючи її, звеличували і все, так і жили все життя. Вона не любила чоловіка, а боялася суворий і жорстокий. Тому ніколи не насмілювалася йому перечити.
Не рано. Чого розревілася? Дівчині скоро сімнадцять, саме час заміж, поки не зіпсувалася. А цей Петро тут крутиться не бути йому моїм зятем.
Ганна ще більше злякалася, бо Оксана потай від батька ділилася, що їй подобається кучерявий Петро, а він їй.
Мамо, нічого не можу з собою вдіяти. Як побачу Петра, так серце замирає, хочеться з ним поговорити, але страшно. Раптом батько побачить.
Ох, доню, не наважуйся. Ти ж знаєш нашого батька. Петро йому не до вподоби.
Заміж за некоханого
Як тільки Оксані виповнилося сімнадцять, до них у хату заслали свата́в Івана. Його батьки жили через два двори від Оксани. Вважалися заможними у них своя корова й кінь. Троє синів. Іван найменший, ще неодружений, тому треба привести в дім дружину.
Він їй ніколи не подобався. Рудий, з веснянками, неохайний, але завжди, проходячи повз хати Оксани, зупинявся й виглядав у двір. Хотілося йому побачити гарну й статну дівчину. А вона від нього завжди ховалася. Був він старший за неї на три роки. Навіть у дитинстві, коли бігали вулицею й на річку, вона уникала Івана не подобався. Завжди казала, що не терпить рудих хлопців. А одного разу, коли їй було сім, на річці він навіть врятував її, витягнувши із середини, куди її віднесло течією.
Тільки не кажи моєму батькові й мамі, що врятував мене. Більше з хати не випустять, благала Оксана, цокочучи зубами від холоду.
Не скажу, хай буде по-твоєму. Біжи додому, сказав Ванько і легенько штовхнув її.
Не сказав він її батькам, і вони до сих пір не знали, що їхня донька колись ледь не втонула.
Напередодні Степан зустрів Петра біля своєї хати й рішуче сказав:
Не ходи тут, не бути тобі моїм зятем. Завтра прийдуть свата́, тож віддам Оксану заміж. І щоб я тебе тут більше ніколи не бачив.
Петро перелякано дивився на Степана, чи правду він каже. Але побачив, що батько Оксани налаштований серйозно. Нічого не сказавши, розвернувся й пішов на інший кінець села. Був засмучений нічого не вдіє, якщо так вирішив батько. А як же йому подобається ця дівчина, як вона дивиться на нього гарячим поглядом Але так було заведено в селі. У ті далекі часи не можна було зустрічатися з коханою. Треба було засилати свата́в, і якщо пощастить одружитися. Рідко хто тоді виходив заміж чи женився з кохання.
Ввечері, коли Оксана допивала чай, Степан суворо подивився на доньку. Від цього погляду вона здригнулася зрозуміла, що доброго не варто чекати. Поклавши ложку на стіл, батько промовив:
Ну, мати, і ти, Оксанко, готуйтеся. Завтра прийдуть свата́. Годі тобі вдома сидіти, пора заміж. І щоб усе було, як у людей. Нова спідниця й стрічки у коси все в тебе є. Зрозуміла?
