**Щоденник**
Холодний вечір завітав до нашого підїзду разом із Темком. Він увійшов у квартиру не так, як завжди без галасу, без сміху, без звичного дзвону голосу. Лише тихий клац замка й ледь чутні кроки по килиму.
Марічка, яка коло плити смажила картоплю, відразу відчула щось не так. В руці застигло половиння, а в серці тривога. Де ж той звичайний шум: тупіт чобіт, шелест куртки, сміх?
Темку, це ти? спитала вона, намагаючись не видати хвилювання. Я приготувала твою улюблену оселедця під шубою, картопля вже майже готова. Роздягайся!
У відповідь тиша, настільки густа, що в вухах дзвеніло.
Сину? голос Марічки задрижав.
Материнське серце забилося частіше. Вона швидко витерла руки і побігла до передпокою.
Темко стояв посеред кімнати, ніби вкопаний. Куртка на ньому була мокра, з неї капало на підлогу. Плечі звисли, голова опущена, а очі дивилися в нікуда.
Синачку, що трапилося? схопила його за рукави Марічка. Побився? Тебе образили? Щось вкрали?
Хлопчик ледве підвів на неї очі. У них читалася біль, страх і безпорадність.
Мамо прошепотів він, губи тремтіли. Там
Кажи! Я з тобою! мало не скрикнула вона, трусячи його за плечі.
Там пес У сміттєвому баку біля школи. Він поранений і не може встати. Я хотів допомогти, але він загарчав. На дворі мороз, а зверху йому падає сміття
Марічка з полегшенням зітхнула: син не поранений, але його душа страждала.
Де цей бак? поспитала вона, шукаючи рішення.
На Верховині, по дорозі до школи. Підемо зараз! Він замерзне!
Ти просив когось із дорослих допомогти?
Просив Темко похитав головою. Усі відмовлялися. Казали: «Не твоя справа», «Сам вилізе». Ніхто ніхто не захотів.
Марічка подивилася на змучене обличчя сина. Ніч, холод, далека дорога.
Послухай мене, сину. Вже пізно, морозно. Давай зараз роздягнемося, відпочинемо, а вранці підемо разом. Якщо пес там буде подзвоню рятувальникам. Гаразд? Ти ж промок, іди вмийся.
Хлопчик слухняно, хоч і неохоче, почав розстібати куртку.
Мам а якщо він не переживе ніч? тихо спитав він.
Це пес, Темку. Вони витривалі, особливо бездомні. Одна ніч не страшна, сказала Марічка впевнено, хоч і сама хвилювалася.
Темко пішов у ванну, підставляючи руки під гарячу воду. Перед очима стояла та яма: темна, холодна, а в ній блиск очей пораненого пса. Він і його друг Сашко намагалися витягти його, але той лише гарчав.
Ніхто з дорослих не допоміг. Сашко згодом пішов, а Темко лишився на морозі, дивлячись у той отвір, де блищали очі страху.
Сльози змішалися з водою, і хлопчикові було боляче від цього світу, де так багато байдужих.
На світанку Темко зірвався з ліжка й побіг до тієї ями. Марічка, бачачи його тривогу, побажала удачі, але посмішка зникла, коли побачила його напружене обличчя.
Під сходами він згадав, як рік тому вони з мамою врятували замерзлих кошенят. Його серце не могло бути байдужим.
Біля ями знову блиснули очі пса. Він подзвонив матері, плачучи, благаючи допомогти.
МЧС відмовили, порекомендували комунальників. Ті не відповіли. Марічка подзвонила подрузі, і та порадила притулок «Вірність».
Волонтери приїхали швидко. Дівчина-рятувальник спустилася в яму, загорнувши пса в ковдру. Він не чинив опору, лише стогнав від болю.
Тепер усе буде добре, казала вона, виносячи його.
Темко довідався, що пса повезуть до лікарні, і шанси на одужання є.
Пізніше історія Темка та пса на імя Бурко потрапила в місцеву газету. Хлопчик скромно заперечував, що вчинив як герой.
Світ став жорстоким, сказав він. Тому будь-яка доброта здається подвигом.
На запитання про майбутню професію відповів:
Хочу стати кінологом, допомагати тваринам і людям.
Тепер Бурко щасливий пес у їхній родині.
**Висновок:** Історія Темка нагадує навіть у світі байдужості маленька доброта може стати спасінням. Серце, яке вміє співчувати, завжди знайде спосіб світити для інших.
