Знаєш, я пишу тобі, бо в мене вже три місяці до весілля з нареченим, Андрієм. Рід моєї сімї завжди мав весілля прості: розписка, стіл, музика, танці, і всі радіють разом, а не шоу на всю країну. А ось у родині Андрія традиції інші на весіллі наречена має виголосити тост і подякувати батькам нареченого, подарувати їм символічний сувенір за те, що вони прийняли її в родину. Тільки наречена, а Андрій ні.
Я коли про це вперше почула від його мами, подумала, що то жарт: ну у кого вже так, але вона сказала, що так уже десятки років і всі це роблять. Мовляв, наречена дякує за те, що двері до родини відкрили. А я чую і здається мені, що то якийсь іспит на прийняття. Я сказала, що було б краще якщо ми обоє подякуємо обом родинам і його, і моїй. Мама Андрія усміхнулась так ніби я маленька і підкинула: То вже сучасні забаганки.
А сам Андрій спочатку особливо нічого не сказав, але коли знову зібралися на родинній вечері, його тато заявив, що в нас у сімї поважають традиції. Мама ще додала, що не хочуть невістку, яка приїхала і одразу все змінює. От те її не хочуть мене реально зачепило ніби я кандидатка на конкурс чи вакансію.
Коли повернулись додому, поговорили з Андрієм. Я сказала йому прямо: я готова подякувати, ніби, але не хочу щоб мене змусили робити щось, чого йому самому не треба. Андрій намагався пояснити, що це просто символічний жест. Я його питаю: Чому ж тоді тільки я повинна показувати цю подяку, а ти ні? Він запнувся і не знав що відповісти, тільки повторив, що не хоче проблем із батьками. Я запропонувала альтернативу зробити спільний тост і подарунок обом родинам, разом від нас двох. На мою думку, то навіть гарніше.
Але його мама тоді стала серйозною: мовляв, так розмиєш родинну традицію. Тато Андрія додав, що якщо я так почну, то потім все далі буду керувати. Я раптом зрозуміла: тут справа не в тості, а у території хто головний. Щоб не сваритися, я запропонувала зробити приватно, напередодні весілля, але мама сказала, що це має бути публічно, щоб усі гості бачили мою пошану.
В мене всередині все перевернулося. Я поважаю людей, але не хочу робити принизливих жестів. Андрій просить, щоб я поступилась мовляв, так заведено у їхньому селі на Тернопільщині. А я сказала йому те, чого раніше навіть не думала: якщо для миру маю постійно поступатись тільки я то це не мир, це контроль.
Тепер Андрій між мною і своїми батьками. Моя мама радить бути спокійною, не починати шлюб із конфлікту зі свекрами. Моя найкраща подруга Галя каже, що якщо здамся зараз, то далі буду поступатись ще більше і чимдалі гіршому. А майбутні свекор і свекруха вже обговорюють, що я конфліктна і не маю поваги до їхньої традиції.
Для мене все ясно. Я готова подякувати, так, подарувати сувенір навіть! Але не можу погодитись на правила, які діють лише для мене, тільки тому що я наречена. І вистачає мені сумнівів чи дійсно я помиляюсь, що не хочу робити з себе зразок слухняної невістки?..
