**Щоденник**
Надія більше не могла терпіти. Чому Олег став таким до неї кохання минуло? Сьогодні він знову прийшов пізно й ліг спати у вітальні.
Вранці, коли він вийшов до сніданку, Надія сіла навпроти.
Олеже, скажи, що коїться?
Тобі чого не так?
Він пив каву й уникав її погляду.
Ти змінився, як тільки народилися хлопчики.
Я цього не помічав.
Олеже, ми дві роки живемо, як сусіди. Це ти помітив?
Послухай, а чого ти хотіла? У домі завжди розкидані іграшки, пахне молочною кашею, діти ревуть… Думаєш, це комусь подобається?
Олеже, це ж твої діти!
Він схопився й заходив по кухні.
Нормальні жінки народжують одну дитину, щоб вона тихенько гралася в кутку. А ти відразу двох! Мама казала, а я не слухав такі, як ти, тільки й годяться на те, щоб плодитися!
Такі як я? Які саме, Олеже?
Без цілей у житті.
Це ти змусив мене кинути інститут, бо хотів, щоб я повністю віддалася сімї!
Надія знову сіла. Після паузи додала:
Гадаю, нам треба розлучитися.
Він замислився й відповів:
Тільки за. Але без аліментів. Я сам тобі даватиму гроші.
Олег розвернувся й вийшов. Хотілося плакати, але в дитячій вже лунав галас. Близнюки прокинулися й вимагали уваги.
***
За тиждень Надія зібрала речі, взяла дітей і пішла. У неї була велика кімната в комуналці, яка дісталася від бабусі. Сусіди були нові, тож вона вирішила познайомитись.
З одного боку жив похмурий, хоча й нестарий, чоловік, а з іншого яскрава жінка років шістдесяти. Спочатку вона постукала до чоловіка.
Добрий день! Я ваша нова сусідка, принесла торт. Приходьте на кухню, попємо чаю.
Надія усміхнулася. Чоловік оглянув її й буркнув:
Не їм солодкого, і закрив двері.
Надія знизала плечима й пішла до Ганни Петрівни. Та погодилася на чай, але лише для довгого монологу.
Отже, я відпочиваю вдень, бо ввечері дивлюся серіали. Сподіваюся, ваші діти не заважатимуть мені криком. І будь ласка, не дозволяйте їм бігати коридором, щоб нічого не ламали та не бруднили!
Вона говорила довго, а Надія вже передчувала, що життя тут буде нелегким.
***
Вона віддала хлопчиків у садочок, а сама влаштувалася туди ж нянею. Зручно робота закінчувалася якраз перед тим, як треба було забирати Богдана та Тараса. Платять мало, але ж Олег обіцяв допомагати.
Перші три місяці після розлучення він дійсно давав гроші. А потім нічого. Вже два місяці Надія не могла сплатити за комунальні послуги.
Стосунки з Ганною Петрівною погіршувалися. Одного вечора, коли Надія годувала дітей на кухні, туди увійшла сусідка в атласному халаті.
Дитинко, сподіваюся, ви вирішили свої фінансові справи? Не хочеться через вас залишитися без світла.
Ні, ще ні. Завтра поїду до колишнього чоловіка зовсім забув про дітей.
Ганна Петрівна підійшла до столу.
Ви їх завжди годуєте макаронами ви ж погана мати!
Я добра мати! А вам варто не лізти не в свої справи, а то й по носі можуть дати!
Почався скандал. Ганна Петрівна верещала так, що можна було вуха затикати. На шум вийшов Іван, сусід з іншого боку. Вислухав, як стара проклинає Надію, дітей і все навколо, потім повернувся до себе. За хвилину вийшов знову, кинув на стіл купюри.
Замовкни. Ось тобі на комуналку.
Жінка затихла, але коли Іван пішов, прошипіла:
Ти про це ще пошкодуєш!
Надія ігнорувала ці слова. Даремно. Наступного дня вона поїхала до Олега. Він виглядав байдужим.
Зараз складний період, не можу нічого дати.
Олеже, ти жартуєш? Чим годувати дітей?
То й годуй, я не забороняю.
Я подам на аліменти.
Подай, моя офіційна зарплата така, що отримуватимеш копійки. І більше не турбуй мене!
Надія йшла додому в сльозах. До зарплати ще тиждень, а грошей нема. Та вдома чекав сюрприз дільничний. Ганна Петрівна написала на неї заяву: нібито Надія погрожувала їй, а діти голодні й без нагляду.
Дільничний годину читав нотації, а на прощання сказав:
Мусимо повідомити опіку.
Та про що? Я ж нічого поганого не зробила!
Такий порядок. Сигнал є треба відреагувати.
Ввечері Ганна Петрівна знову прийшла.
Якщо ваші діти ще раз порушать мій спокій, я звернуся прямо до опіки!
Та що ви робите? Вони ж діти!
Дитинко, якби ви їх добре годували, вони б спали, а не бігали!
Вона пішла, а хлопчики злякано дивилися на матір.
Їжте, мої хороші. Тітка жартує, вона добра.
Надія відвернулася, щоб витерти сльози, і не помітила, як увійшов Іван. У його руках був великий пакет. Він мовчки напІ коли Надія знову обняла своїх синів, вона зрозуміла найважливіше не те, скільки грошей у кишені, а хто поряд у важку хвилину.
