Ґудзик? А я її Йолкою назвав. Бігала тут зранку, видно загубилася. А потім пригрілася біля моїх ніг. Ну, я й посадив її до машини, аби не змерзла, бідолашка, усміхнувся чоловік…
Соломіє, ну хіба можна бути такою невдачливою? Скільки ж разів казала, що не твій це цей Вітя! картала Соломію мама.
Жінка стояла з опущеною головою. Хоч їй виповнилося тридцять сім, почувалася вона як школярка, яка принесла додому двійку.
А ще Соломії було нестерпно боляче і за себе, і за свою невдалу сімю, і за маленьку доньку. Адже перед найчарівнішим святом року вони залишилися без тата.
Я йду від тебе, байдуже кинув Віктор того ж вечора. Вона навіть не одразу зрозуміла, про що він.
Куди це ти йдеш? з автоматизму перепитала Соломія, ставлячи перед чоловіком тарілку гарячого борщу.
Ой, Соломійко, ти ж зовсім не з цього світу. Ти серйозних речей не розумієш! Як я з тобою стільки часу жив? зітхнув Віктор.
Соломія не встигла нічого запитати, він сам усе пояснив:
Не можу так далі! Ще й твій вічно скавулючий пес! Донька постійно хвора. Жодної романтики, Соломіє. Подивись на себе. На кого ти стала схожа? гримнув Віктор.
Соломія намагалася побачити своє налякане відображення в зачиненій шафці, але сльози таки взяли своє. Вона так і лишилася стояти серед кухні сама.
Віктор не виносив сліз. Він із жалем глянув на борщ, підвівся з-за столу й пішов збирати речі…
Собачка Ґудзик, відчувши біду, крутилася біля ніг господині, жалісливо скиглила і намагалась утішити.
Нарешті хоч посплю без цього виття, кинув Віктор, з’явившись у дверях із сумкою через плече.
Вітя, а як же Яринка? прошепотіла Соломія, уявляючи, як засмутиться їхня пятирічна донька, яка тоді мирно спала в сусідній кімнаті.
Ну ти ж мати, от і вигадуй що-небудь, відповів чоловік і, під скигління Ґудзика, вийшов із квартири…
Соломія всю ніч просиділа на кухні, обіймаючи собачку. Ґудзик лизала їй руки, намагаючись розрадити. Вона ніби все розуміла.
Кілька днів Соломія не знала, як розказати матері. Та дзвонила, питала, як справи. Соломія швидко відповідала, що все гаразд, і вимикала телефон.
А з роботою що? Знайшла щось? А то дивись, твій Вітя пропаде десь, і не буде за що жити, мовила мама, коли прийшла в гості.
І тут Соломія розплакалась, пояснивши, що роботу не може знайти, а Віктор пішов ще кілька днів тому.
Стара жінка лише зітхнула такого вона не чекала.
Та одразу ж було видно, що він тобі не пара. Пять років разом, дитину мають, а він так і не одружився на тобі, обурювалася мама.
І що ж тепер? спитала вона.
Придумаю щось. Влаштуюсь нянею у Яринчин дитсадок, відповіла Соломія без особливого ентузіазму.
Довго ти на тій зарплаті не протримаєшся Ще й Ґудзика годувати, зітхнула мати, яка й так терпіти не могла ту собаку, підібрану донькою на вулиці.
Вона хотіла ще щось сказати, та побачила, як Соломія ледве стримує сльози.
Та годі вже, не плач. Я допоможу, якщо треба з Яринкою посиджу, спробувала заспокоїти матір.
Так проминула ще одна тиждень.
Соломія Олександрівна влаштувалася на роботу, і тепер разом з Яринкою ходили до садочка. Яринка тому раділа.
Мамо, а може і Ґудзика візьмемо до роботи помічницею? А то бабуся скаржиться, що втомилася з нею гуляти. Вона могла б допомагати тобі посуд мити і охороняти нас під час тихої години, усміхалася донечка.
Соломія сміялася і обіймала Яринку, але в її очах знов зявлявся смуток від чергового запитання:
Мамо, а тато скоро повернеться? Встигне на Новий рік?
Вона так і не наважилась розповісти правду. Вигада щось про відрядження. Дзьобала Віктора дзвінками й намагалась домовитися про зустріч із Яринкою, але той уникав і відмовлявся:
Соломіє, не заважай мені будувати свою долю. Скажи Ярині, що я секретний агент і у відрядженні, відбив черговий дзвінок, ще й про краватку згадав.
Куди ж вона поділася? Що, Новий рік зустрічати без краватки? зітхав він, кидаючи слухавку.
Соломія сиділа задумливо і не знала, як зустрічати Новий рік без нього. І що казати Ярині
Все сталося неочікувано. Бабуся вела Яринку до поліклініки. Донька трохи захворіла, але вже одужувала. І тут просто з-за рогу на них вийшов Віктор.
Татусю! Ти повернувся? кинулася дівчинка.
Він стрепенувся, спробував посміхнутися і тихо сказав, що з мамою вони більше жити разом не будуть. Поспішив у свої справи.
Як буде час, ще забіжу, кинув на прощання.
Яринка застигла, мовчки шепочучи:
Не треба до нас забігати.
Тієї ж ночі знову піднялася температура. Через два дні прийшов лікар.
Яринка не хотіла ні з ким говорити, одужувати теж не поспішала.
Схоже, це все через стрес, розвів руками лікар.
Соломія дорікала собі:
Потрібно було одразу пояснити Яринці. Вона ж розумна, усе б зрозуміла, говорила мамі. Та лише качала головою…
А за два дні нова біда. Бабуся вивела Ґудзика гуляти без повідка. Собачка вирішила побігти куди очі дивляться.
Ага, отже, так? Не хочеш мене слухати? Нічого, змерзнеш прибіжиш! буркнула бабуся та пішла додому, кваплячись до внучки з ліками.
Яринка перестала їсти й пити, дізнавшись, що Ґудзик зник. Усі запевнення Соломії, що обов’язково знайде улюбленицю, марно.
Ось знайдеться Ґудзик, тоді і поснідаю, відвернулася вона до стіни.
Це все твоє виховання, Соломіє. Розбестила ти її… розпочала мати.
Краще б за Ґудзиком стежила, мама, ніж мене повчала, різко обірвала Соломія, зазвичай спокійна.
Я ж для вас стараюся, образилася мама і пішла з дому…
Соломія знову залишилася сама. Довго ходила довкола будинку того вечора.
Яринка, зрештою, заснула. А Соломія не втрачала надії, що Ґудзик повернеться. Але й цього разу ні. Змерзла, зайшла у квартиру і знесилено заснула…
Яринка прокинулася рано:
Мамо, мені снилася Йолка! Ми її прикрасили й знайшли Ґудзика! зраділа дівчинка.
Соломія всміхнулася сумно. На столі стояла маленька штучна ялинка. Новий рік був уже на порозі, вони як могли підготувалися до свята.
Але Яринка капризувала: їй хотілося справжню, велику ялинку.
Тоді й Ґудзик повернеться, як уві сні, плакала вона.
Соломія зітхнула живу ялинку купити не могла собі дозволити. Дзвонила мамі, та відмовилась приходити:
Для тебе якась собака дорожча за матір! Подумай про це, ображено відповіла.
Соломія зрозуміла розраховувати треба тільки на себе. Добре, хоч попереду були вихідні.
Яринка почувалася зле, не хотіла вставати. А коли вже все було готово до свята, дівчинка заплакала:
Йолки нема, мамо. І Ґудзик не повернеться, як і тато…
Соломія гладила її по голові й ледь стримувала сльози. Попросила сусідку-стареньку приглядіти за донькою й побігла на вулицю…
Мороз вщипнув щоки, сніжинки кружляли у хороводі. Люди йшли з подарунками, радощами. Але Соломія не бачила нічого, окрім одного вона шукала Ґудзика.
Де ти, малеча моя? пошепки питала, пильно вдивляючись у кожну тінь.
І раптом натрапила на ялинковий базар. Хмурий чоловік у кожусі стояв біля кількох дерев.
Ялиночку, пані? Останні, зроблю знижку, запропонував продавець, очевидно, і сам поспішав у сімю.
“Мабуть, уже чекають жінка застеляє стіл, діти визирають у вікно” промайнуло у Соломії.
У цей момент щаслива молода пара придбала одну ялинку.
То що, беремо? Остання залишилась, з доставкою допоможу, сказав чоловік.
Соломія з болем подивилася: не мала грошей. Та навіть того, що було вдома, не вистачило б.
І тут вона побачила гілки в кузові машини.
Можна мені гілочок якщо вони вам не потрібні? несміливо попрохала.
Чоловік подивився, зітхнув:
Звісно, забирайте. Давайте допоможу, і простягнув охапку гілок.
Дякую вам, я донька захворіла, а ялинку хоче справжню. А ще собачка загубилася… настрій зовсім не святковий виправдовувалася вона.
Чоловік слухав. Недавно від нього теж пішла дружина. Йому було самотньо.
І от підійшов хтось:
Скільки ялинка? запитав незнайомець.
Уже продано. До сусіда підійдіть, махнув продавець.
Соломія здивовано глянула. А він сказав:
Давайте, ялинку вам додому довезу.
В мене ж нема грошей
Я памятаю, усміхнувся чоловік.
А далі сталося справжнє диво, як буває лише напередодні Святвечора.
Він відчинив кабіну, і Соломія побачила на сидінні сплячого Ґудзика загорнуту в вовняний светрик. Собачка спершу навіть не впізнала господиню.
Як вона у вас опинилась? ледь не плачучи, спитала жінка.
Ґудзик? А я її Йолкою назвав. Бігала тут зранку, видно заблукала. А потім тихенько пригрілася біля моїх ніг. Ну, посадив до машини, аби не змерзла, ласкаво всміхнувся чоловік.
Звали його Павло. Він дуже любив тварин, легко знаходив спільну мову із дітьми.
Відтоді у Соломії вдома стало затишно, родинно і тепло. Можливо, це справді було диво святкового вечора, а може задум долі…
Лише одне ясно: справжнє щастя завжди там, де є турбота одне про одного, віра й тепло у серці. А маленького Ґудзика і досі жартома називають Йолкою у память про ту зимову ніч, коли всі вони знайшли свою ялинку і своє місце під нею.
