Мене звати Ганна Литвин.
Для мого чоловіка, Олексія Литвина, я завжди була звичайною жінкою. Скромна, надійна, наче тінь поряд. Така дружина, яку часто сприймають, як даність і з часом зовсім не помічають.
Він не підозрював однієї речі: ще до нашого весілля я вже була єдиною власницею «Сонячної долини» елітного готельного комплексу на узбережжі Чорного моря під Одесою. Це була спадщина моєї бабусі, котру я ретельно тримала в таємниці.
Я хотіла одного: бути коханою за свою душу, а не за статки.
Але реальність боляче повернула мене до життя.
У п’ятницю зранку Олексій повідомив, що їде у відрядження.
Буде семінар із керівництвом, нічого цікавого, сказав він.
Насправді ж він забронював собі розкішний уїк-енд із коханкою Ірцею Олещук саме в моєму готелі.
Цинізм у чистому вигляді: саме того дня я вирішила несподівано відвідати комплекс. Я любила навідуватися несподівано, вдягнена просто лляні шорти, світла футболка, шльопанці.
Отак я і побачила їх.
Олексій з Ірцею йшли, тримаючись за руки, розслаблені та щасливі.
Ірця у наддорогому купальнику, підкреслено модних окулярах впевнена у своїй винятковості.
Місце чудове! прошепотіла вона. Ти точно впевнений, що ми це можемо собі дозволити?
Олексій злегка усміхнувся:
Не переймайся. Я розрахувався картою Ганни. Вона ніколи нічого не перевіряє. Занадто довірлива.
Мене прошив холод.
Він оплачував любовні вікенди з коханкою моїми грошима… в моєму готелі!
Вони попрямували до ресепшену. Йдучи повз мене в саду, Ірця презирливо глянула на мене.
Гей, ви! крикнула вона Допоможіть з валізою, вона важка.
Я не поворухнулась. Усмішка на її обличчі зникла.
Ви що, не чуєте? Олексію, подивися на цю співробітницю
Олексій обернувся.
Він миттєво зблід. Мовчав від шоку але це було лише початком.
Ганно?
Ірця підняла брови:
Ти її знаєш?
Я усміхнулася спокійно:
Вітаю, Олексію. Ну, як семінар?
Що ти тут робиш? заледве прошепотів він. Ти за мною стежила?
Ірця розсміялася:
Серйозно це твоя дружина? Зрозуміло, чому тобі захотілося щось нове. Виглядає, наче тут обслуга.
Вона одразу повернулася до адміністраторки:
Я хочу, щоб її вигнали. Вона псує мій настрій. І я хочу найкращий номер! Негайно!
Адміністраторка розгублено поглянула на мене. Я непомітно кивнула.
Будь ласка, пані. Пройдіть за нами у VIP-зону.
Ірця тріумфувала. Двоє охоронців її супроводжували, я ж ішов осторонь.
За хвилину Ірця насторожено глянула навколо:
Куди це ви нас ведете? Це не той шлях.
Ми пройшли службові коридори, вийшли до технічної зони, потім стоянки для персоналу. Вона вигукнула:
Це що, жарт?
Ви вже на місці.
Смієтеся? Покличте директора!
Зявився генеральний директор у діловому костюмі й впевненою ходою. Кинув погляд на всіх і звернувся до мене:
Доброго дня, пані Литвин. Пані Литвин власниця «Сонячної долини». Всі рахунки з паном Литвином закрито вже зараз.
Ірця зблідла. Я зняла окуляри:
Ірце, я тут не працюю. Я власниця комплексу.
Я подивилася на Олексія:
Справжня наївність зраджувати дружину її ж грошима у готелі, що належить їй.
Він схилив голову:
Ганно, прошу
Ні.
Я повернулася до охорони:
Проведіть гостей. Назавжди заборонити вхід.
Того вечора, з келихом білого вина, я сиділа на терасі біля моря й зустрічала захід сонця. Одна, але вільна. За кілька тижнів я влаштувала грандіозну вечірку з нагоди відкриття програми «Сонячна долина жінкам», аби підтримати жінок, які починають життя з чистого аркуша.
Це була не зрада це стало моїм пробудженням. Відпустити не того чоловіка іноді це єдиний спосіб знайти власне місце у світі.
